Молодо-зелено. Чому Україна цього року відмовилася від «Оскара» - Новини кіно, театру, мистецтва, музики, літератури - dt.ua

Молодо-зелено. Чому Україна цього року відмовилася від «Оскара»

26 жовтня, 2007, 13:58 Роздрукувати

Три фестивальні обличчя — як три умовні фарватери цьогорічного форуму — незадовго до закриття «Молодості» відповіли на запитання «ДТ».

37-й Київський Міжнародний кінофестиваль «Молодість» підіб’є підсумки завтра. І на момент здачі номера будь-які «преміальні» прогнози робити не варто, адже в самісінькому розпалі основні конкурсні події. Проте попередні «обриси» нинішнього кінозабігу вже проявилися.

Як днями заявив «ДТ» один із кураторів фесту, цього року ставку зроблено на «новий організаційний рівень». І, за великим рахунком, ніякої плутанини в око не впадає. Та й кінотеатр «Київ» став жвавим місцем для розгортання «першого українського кінофронту» (адже «Молодість» справді є нашим першим за значущістю фестом). Те, що у фестивальному асортименті немає великих імпортних зірок, — теж не дивно. Це вже фірмовий стиль вічнозеленої (зокрема й за цьогорічним символічним забарвленням) «Молодості». Бо головне на форумі — не образи святих-тусувальників, а їхнє художнє втілення на екранах. Тобто головне на «Молодості» — власне кіно. Близько чотирьохсот назв картин — цифра рекордна. І програми цього року підібрано-«розфасовано» із почуттям, із толком, із розстановкою. Як то кажуть, для всіх категорій шукачів «прекрасного».

Три фестивальні обличчя — як три умовні фарватери цьогорічного форуму — незадовго до закриття «Молодості» відповіли на запитання «ДТ».

Вічний революціонер, голов­ний суддя

Мохсен Махмальбаф
Мохсен Махмальбаф
МОХСЕН МАХМАЛЬБАФ — глава міжнародного журі «Молодості». Цей знаменитий іранський режисер народився в Тегерані п’ятдесят років тому. З 15 років проявив себе як активний борець «за»... У 17 років потрапив до в’язниці, де просидів більш як чотири роки. «Після революції» вийшов на свободу. Згодом зайнявся літературою, кінорежисурою. 1983 року зняв першу картину TobehNosuh. 1983-го — фільм Boycott (розповідь про юнака, засудженого на смерть за свої комуністичні ідеали). Серед інших його кіноробіт — The Cyclist, TimeofLove, Gabbeh, Kandahar. Як зізнався «ДТ» режисер, сьогодні п’ять його фільмів заборонені в рідному Ірані.

— Пане Мохсене, які головні процеси, на ваш погляд, визначають сучасне кіновиробництво в Ірані? Скільки фільмів на рік випускає ваша країна?

— Відразу після революції кінематограф Ірану був узагалі заборонений як такий. Це особливо сто­сувалося делікатних тем сексу і національної проблематики. Та навіть до того, як відбулася революція, Голлівуд витіснив з іранського кіно все, що тільки можна було. Тобто наше національне кіновиробництво було повністю в тіні. Через два-три роки після революції в кінематографі розпочався процес пожвавлення. Нині в Ірані виробляється багато різних художніх фільмів. Десь близько ста картин на рік. Ці фільми можна розділити приблизно на три категорії: пропагандистські, котрі підтримують діючий уряд; розважальні — їх зазвичай виробляють недержавні приватні компанії; третя категорія — авторське кіно, до якого належить і моя творчість. Можу зазначити, що із цих ста іранських стрічок лише чотири-п’ять заслуговують на увагу. І саме вони є популярними за кордоном. Їх запрошують на різні фестивалі.

— З огляду на неоднозначну міжнародну ситуацію навколо вашої країни, чи не виникає штучних перешкод на шляху іранських картин на світові екрани?

— У нас досі дуже серйозна цензура. В Ірані це переходить усі допустимі межі. Причому цензура як політична, так і релігійна. Бува­ють ситуації, коли ми не можемо показати свої фільми навіть на екранах рідної країни. П’ять моїх фільмів просто заборонені в Ірані, як і деякі роботи членів моєї групи. Як правило, мені відмовляють у постановці картини ще на стадії створення сценарію.

— На вашу думку, нинішні Канни, Венеція чи Берлін хоч якоюсь мірою відображають тенденції сучасного кінематографу? Чи це вже тільки фестивалі-бренди, у кожного з яких своя улюб­лена обойма розкручених імен?

— Я все ж таки вважаю, що картини, котрі презентують на таких відомих фестивалях, містять моменти справжньої творчості. Знамениті форуми — це невеликий ринок, де справді можна побачити дуже якісне кіно.

— А ви знайомі чи хоча б чули про якісь українські кінодосягнення?

— На жаль, із українським кінематографом знайомий не дуже... За винятком, звісно, творчості режисера Сергія Параджанова.

— А як зав’язалося ваше спілкування з Андрієм Халпахчі, кот­рий запросив вас на «Моло­дість»?

— Ми з Андрієм познайомилися в Каннах. А цього року він запро­сив мене очолити міжнародне журі. І я радий! Це стало для мене чудовою нагодою подивитися ваше кіно і заглибитися в українську культуру.

— Можливо після візиту до України у вас, як у Йоса Стеллінга, виникне оригінальна ідея пов’язати події майбутньої картини з нашою країною, як це сталося з «Душкою»?

— А чому б і ні?!

«Академіка Корольова» не пустили в Кіноакадемію

АНДРІЙ РІЗОЛЬ — генеральний продюсер компанії «Кінофорум Україна». Уже втретє паралельно з фестивалем проходить «Кіноринок «Молодість» — і це досить помітна «зустріч у верхах» за підтримки саме «Кінофоруму України». Нинішнього року в рамках кіноринку — 20 допрем’єрних показів. А на продаж виставлено близько 500 найменувань картин.

— Андрію, а скільки компаній зголосилися взяти участь у «наших» торгах?

— Цей кіноринок працює у рамках «Молодості». Хоча насправді не належить фестивалеві. Нинішнього року кінопродукцію представляють 56 кінокомпаній, у тому числі українські «Паноптикум», Proproduction, «Аврора-продакшн», Film. ua.

— А які, на ваш погляд, найгучніші допрем’єрні покази?

— Гадаю, це картини «Блаженні», «Академік Корольов». Як на мене, це новий хороший український фільм від режисера Саші Кирієнка «Свої діти». А також «Еротичний дозор» — цикл еротичних новел, які вже отримали приз у Каннах у спецномінації з еротичної тематики. Ще представлені мультик «Баба-йожка та інші», короткометражний цикл фільмів «Три ночі». І однозначний лідер кіноринку — фільм-концерт Ренати Литвинової «Зелений театр у Земфірі». Його з особливим нетерпінням очікують шанувальники співачки і прокатники, для яких рух такого проекту в кінотеатрах — справа нова й несподівана. У стрічки Ренати Литвинової, не сумніваюся, буде дуже широка прокатна доля в Україні. Крім показу, цьому присвячена велика презентація для кінотеатрів.

— Поговорімо про самооплатність українського кіно... У прокаті, звісно ж...

— Більшість українських фільмів, уявіть собі, можуть окупатися. Однак тут питання лиш у бюджеті стрічки. Якщо бюджет картини до півмільйона, то вона може демонструватися лише на території України. А все інше перед­бачає прокат в інших країнах. Нині прибуток на українському кіноринку становить близько 30—40% на рік. Але ж ми не стоїмо на місці — активно розвиваємося.

— Що ж до «Корольова» режисера Юрія Кари... Це, здається, російський проект?

— Не зовсім так. Фільм позиціюється як спільний українсько-російський проект. Але українська складова все-таки превалює. Бо при створенні картини величезний комплекс робіт був за студією Довженка. Адже нині наша національна кіностудія зовсім не така, як, скажімо, була два роки тому. Тому що з приходом нового гендиректора — Ігоря Ставчанського — студія зуміла повернути всі борги, що накопичувалися впродовж 15 років, й інвестувала великі кошти в удосконалення своїх кінопотужностей. Закуплено, наприклад, модні камери «Оріфлекс»...

— Тільки кому на них знімати? Ось у чому питання... До речі, у чому принципова відмінність нинішнього кіноринку «Молодості» від торішнього?

— Торік на продаж було виставлено 15 вітчизняних картин. І з них 14 продано. На сьогоднішньому кіноринку представлено 13 українських стрічок у допрем’єрному показі. А всього — близько 70 картин. Також на кіноринку задіяні роботи з фестивалю «Відкрита ніч». Майже 60 фільмів ми підтягнули в технічному плані до рівня продажу. Одна з родзинок сьогоднішнього кіноринку — це поява альтернативного українського кіноконтенту для українських же кінотеатрів. Адже впродовж року в кожному кінотеатрі обов’язково знайдеться місце і для цих картин.

— А наскільки серйозно ваш ринковий проект сприймають, скажімо, в Європі?

— Кіноринок у рамках «Молодості», повірте, має європейську ідентифікацію. Тому що до нас охоче їдуть багато закордонних компаній.

— Недавно досить активно прогнозували, нібито від України на майбутній «Оскар» планують висунути того ж таки «Академіка Корольова» Юрія Кари. Чи не дивний вибір? Із погляду як «прописки» цього фільму, так і деяких нюансів його якості (у головній ролі, як відомо, «мильна» зірка Сергій Астахов).

— Якщо вже ви торкнулися теми «Оскара», то розмови про висунення цього фільму від України на престижну премію Американської кіноакадемії не мають під собою серйозного підґрунтя. Адже в Україні страшна плутанина з національним оскарівським комітетом! Його функції, по суті, виконує Мінкульт. А процес формування незалежного оскарівського комітету нині лише у стадії становлення. Гадаю, остаточно сформований він буде лише до наступного року.

«Ім’я», сестро!

Ірина Гордійчук
Ірина Гордійчук
ІРИНА ГОРДІЙЧУК — відома українська телеведуча, авторка програм, зокрема і про кіномистецтво («Ім’я», «Своя роль», «Егоїстка»), член Спілки кінематографістів України. Нинішнього року Ірина представляє нашу країну в складі журі «Молодості».

— Ірино, нинішня конкурсна програма, на ваш погляд, повноцінно представляє якісь яскраві течії в кіномистецтві молодих?

— Я не настільки глибоко стежила раніше за тенденціями і напрямами сучасного кіно. Але обсяг і кількість картин справді вражають. Природно, кожна стрічка проходить селекцію. І якщо вона справді відверто слабка, то ніколи не потрапить на міжнародний фестиваль. Однак у вдалій і професійній картині завжди відчувається школа. Такий собі «тил». Якщо це є, то, звісно ж, це міцно чіпляє глядача.

— Як усім відомо, в основному конкурсі «Молодості» від України — фільм Єви Нейман «Біля ріки». У цієї картини і до того була така «багата» фестивальна історія, що це видається якимось перебором...

— Чому «Біля ріки»? Та тому, що існує один незаперечний факт: в Україні знімається замало повнометражного художнього кіно. Навіть таким метрам, як Кирі Муратовій або Роману Балаяну, не завжди вдається знайти гроші для зйомок своїх картин! А за суто українські гроші і взагалі вдень зі свічкою не знайдеш жодного фільму.

— А як же десятки новоявлених продакшн-компаній, які планують «відроджувати» і «нарощувати»?

— Так, продакшн-студій справді багато. Але дуже часто продукція, яку вони випускають, настільки сумнівної якості, що ви мені вибачте...

— Як вам працюється суворим суддею журі «Молодості»?

— Уявіть, досить комфорт­но! У роботі з колегами-іноземцями в нас чудовий контакт. Вони справжні професіонали. На обговорення того чи іншого фільму в нас іде всього по 15 хвилин. Причому пріоритети, як правило, збігаються. Голова нашого журі — Махсен Махмальбаф — іранець. Він жив і на Заході, але водночас він носій і мусульманської культури. Наприклад, мало п’є спиртного, своєрідно прощається, по-релігійному складаючи руки. Ця людина дуже тонко розуміє кіно. Також у мене добрі стосунки з паном де Годельном зі Швейцарії. Та й з усіма іншими колегами по «Молодості».

— У чому, по-вашому, якісна відмінність нинішнього фестивалю від попередніх? Яких організаційних прорахунків можна було б уникнути?

— Якісна відмінність 37-ї «Молодості» хоча б у тому, що Халпахчі вже не такий засмиканий! Адже на нього раніше не можна було дивитися, таким він був «зеленим» від постійного вирішення багатьох фестивальних проблем. Тепер із ним хоча б можна нормально і спокійно поговорити і обговорити різні робочі моменти. Природно, це все завдяки тому, що спектр обов’язків нині розділений між двома людьми — директором Максимом Ілляшенком і художнім керівником Халпахчі. Оскільки ж в основному журі весь фестиваль проводить у кінозалі, то поки що якихось реальних серйозних проблем в організації я не помітив.

Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Усього коментарів: 0
Випуск №30-31, 19 серпня-1 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво