Герої не вмирають: на Житомирщині поховали 32-річного військового, який загинув у зоні АТО. ВІДЕО та ФОТО

«Сину, ти більше не пройдеш цими вулицями. Не привітаєшся з друзями, сусідами. Сьогодні вони тебе проводжають в останню путь. Стільки людей прийшло до тебе, а тебе - нема. Забирає війна наших хлопчиків. Бережіть себе там, вертайтеся живими. Це таке горе ховати своїх дітей», -  звертається мати 32-річного Олександра Борушевського.

З цим бійцем 58 бригади, який 1 липня  помер у лікарні після отриманих поранень, 3 липня прощалося усе містечко Чуднів на Житомирщині.

У загиблого  також залишилися два брати, дружина і маленька донька. Саме їх та усіх українців він рік тому відправися захищати у зону АТО на Сході країни. До цього служив строкову службу, потім підписав контракт і служив  кілька років у військовій частині.

Старший сержант Борушевський із позивним «Поляк» - життєрадісний, порядний, щирий, позитивний  та справжній.  Таким його запам’ятали бойові побратими і  волонтери, що приїхали на похорон. Кажуть, що усмішка не сходила з обличчя Олександра навіть на війні. Відзначався своєю простотою і людяністю. Таких людей ще пошукати треба.  

Похоронна процесія, попереду якої несли жовто-блакитний прапор, портрет і нагороди загиблого, пройшла центральними вулицями міста. Люди виходили з домівок, зупинялися, аби вшанувати героя.

За два роки війни Чуднівщина втратила 13 своїх синів. Неподалік від будинку, де мешкав Борушевський, живе родина загиблого молодого десантника 95 бригади Івана Рудніцького, що загинув у зоні АТО взимку 2015 року.

Волонтер Юлія Толмачова розповідає, що з Олександром познайомилися на східних рубежах, часто бувала у нього з хлопцями під час своїх численних поїздок. Сашко завжди їх гарно зустрічав, дивував  незмінно позитивним настроєм. Повірити у те, що його нема, й досі не може ніхто.

«Загинув на позиції,  коли до них прилетіла міна. Військові і медики добре спрацювали, евакуювали його та доставили у медзаклад, але врятувати не вдалося. Поранення були дуже страшні. Завдячуючи спільним зусиллям волонтерів і представників влади, вдалося оперативно забрати тіло, аби не чекати завершення вихідних та організувати похорон. Для рідних це велика втрата, але так само сумують всі, хто знав Олександра, бо такі люди залишають слід у житті. Нещодавно він отримав нагороду від бригади, а напередодні розказував хлопцям, що мав поганий сон, який виявився віщим», -  згадує Толмачова.

Службу за загиблим провели у місцевому костелі,  а поховали на Чуднівському кладовищі. Прощалися з ним родичі, волонтери, бойові побратими, що вже демобілізувалися і ті, з ким майже рік пробув у зоні АТО, а також однокласники, друзі з Чуднова, Житомира та інших регіонів країни, громада міста.

Юлія ДЕМУСЬ