Серед славетних імен великих українців - легендарних подвижників духу - золотим німбом осяяне ім'я Михайла Васильовича Остроградського - одного з найвидатніших математиків XIX століття. Завдяки непересічному таланту, гостроті та сміливості свого розуму, глибині аналітичних здібностей та широкій математичній освіті він зумів оволодіти вищими ступенями сучасного йому природознавства; у своїх наукових працях отримати результати першорядного значення в багатьох галузях математики і механіки, зокрема математичній фізиці, аналітичній механіці, математичному аналізі, теорії пружності, теорії тяжіння, гідростатиці, гідродинаміці, балістиці, теорії удару, алгебрі й теорії чисел. Остроградський зробив великий внесок у розвиток математичної культури в Росії, створив потужну наукову школу, відлуння гучної слави якої вчувається ще й сьогодні в тематиці і проблематиці сучасних математичних досліджень.

Нащадок старовинного козацького роду народився 24 вересня 1801 року в селі Пашенна (зараз – Пашенівка) Полтавської губернії. Молодий Остроградський мріяв стати військовим, але навчання у Харківському університеті вирішило долю майбутнього вченого-математика. 1820 року Остроградський їде продовжувати навчання до Парижа, де на нього звертає увагу сам П’єр Симон Лаплас, творець “небесної механіки”. Уже 1825 року, не приховуючи свого захоплення, Лаплас писав: “Остроградський наділений великою прозорливістю і є прекрасним знавцем аналізу нескінченно малих величин…”. У Парижі він слухав лекції видатних французьких математиків А. Ампера, О. Коші, П. Лапласа, С. Пуассона, Ж. Б. Фур’є тощо, під їх керівництвом Остроградський почав свій шлях у математику.

Критерієм цінності наукової роботи Остроградський завжди вважав практику. Небагато можна назвати видатних математиків світу, чиї теорії так широко використовувалися б на практиці, як ідеї Остроградського. Наукові досягнення Остроградського високо цінували сучасники, він був почесним членом багатьох академій наук світу. Його було обрано академіком Імператорської академії наук у Петербурзі та почесним доктором Віленського і Гельсінгфорського університетів, 1834 року – членом Американської, 1841 року – Туринської, 1853 року – Римської та 1856 року – членом-кореспондентом Паризької академій наук.

Михайло Остроградський був прекрасним педагогом. Вищі спеціальні навчальні заклади вважали за честь мати його у себе професором. Видатні дослідження Остроградського, багаторічна плідна педагогічна діяльність і створення найпередовішої наукової школи принесли йому заслужену славу найвидатнішого математика свого часу.