Родина Нижанківських дала світу багато видатних постатей і, безперечно, ще не раз привертатиме увагу дослідників. Прикметно, що 2013 рік на Львівщині проголошено роком, зокрема, саме цієї родини.
Найбільш дослідженим є життєвий і творчий шлях видатного українського композитора і громадського діяча о.Остапа Нижанківського.
Натомість мало відома загалові Северина Івасик – дружина рідного брата Остапа – Петра Нижанківського. Про неї нічого не публікувалося у краєзнавчій літературі і донині майже не збереглося документів, які дали б можливість виразно окреслити життєвий шлях п.Северини. Із цього приводу небагато інформації є у спогадах її сина – д-ра Зенона Нижанківського.
Северина Нижанківська з родини Івасик, життєвий шлях якої тісно пов’язаний із Дрогобичем, є гідною представницею родини Нижанківських. Северина Івасик (у заміжжі Нижанківська) народилася в інтелігентній родині 2 вересня 1870 року. Її батько – греко-католицький священик о.Тимофій Івасик. За даними отця Д.Блажейовського, о.Тимофій Івасик (1836 р.н.) був рукоположений у 1862р. і того ж року призначений адміністратором у Гніздичеві, у 1867-1868 рр. – у с.Уричі Стрийського деканату. У 1868-1913 роках – парох церкви Воздвиження Чесного Хреста у с.Семигинів на Стрийщині, яка була збудована у 50-х рр. XVII ст. Цікаво, що у 1898-1901 рр. його асистентом був о.Володимир Нижанківський.
Мати Северини – Марія Івасик – походила із родини Величковських.
У сім’ї Івасиків були ще дві доньки: Йоанна та Зеновія. Вірогідно, місцем народження Северини Івасик можна вважати с.Семигинів Стрийського повіту, де в ті роки душпастирював о.Тимофій.
Невідомо нічого про її дитячі та юнацькі роки, коли формувався її світогляд. Загалом, 90-ті рр. ХІХ ст. на Стрийщині – це час національного піднесення, коли перед жіноцтвом відкрилося багато можливостей брати участь у суспільному житті. І саме у священичих родинах зростала національно свідома молодь, зокрема, розумні і талановиті дівчата, які згодом влились у жіночий рух.
Відомо, що Северина Івасик вийшла заміж за Петра Нижанківського, який народився у 1867р. і також походив зі священичої родини. Він був сином о.Йосифа Нижанківського, пароха з Дідушичів Великих на Стрийщині, та Осипи Тишинської (Нижанківської). Це була родина, де разом із релігійним вихованням плекався культ музики та української літератури.
Жінки родини Нижанківських брали активну участь в усіх важливих подіях українського суспільного життя Стрийщини. Осипа Нижанківська з Тишинських була опікункою і порадницею селян. Її доньки Осипа та Михайлина – урядничками у страховому товаристві «Дністер», брали участь у хорі «Стрийський Боян». У 1903-1913 рр. Осипа (в заміжжі Бобикевич) була першою головою «Товариства українських жінок» в Стрию. Северина Нижанківська, як і її оточення, теж намагалася бути активною в суспільстві і корисною для громади.
Петро Нижанківський, чоловік Северини, був посвячений у духовний сан у грудні 1892р. Після цього молоде подружжя переїздить за місцем його призначення. З 1893 до 1895 роки – о.Петро Нижанківський служить сотрудником і катехитом у Рогатині. У 1894р. у с.Семигинів поблизу Стрия у сім’ї Нижанківських народився перший син Мирон, а за рік, у Рогатині, – Омелян.
У 1895-1901 рр. о.Петро Нижанківський – сотрудник і катехит у Тернополі. У цьому місті у 1897 р. народився їхній наймолодший син Зенон.
У 1901-1904 рр. о.Петро призначений шкільним катехитом у Золочеві. Згодом у 1904р. о.Петра Нижанківського переводять на рідну Стрийщину, у с.Братківці Стрийського денанату, де він призначений парохом церкви Преображення Господнього. Ця церква була збудована у 1879р. під керівництвом стрийського майстра Музики.
Саме на Стрийщині довголітнім парохом у с.Великі Дідушичі (з 1873 до 1911 р.) був батько о.Петра – о.Йосиф Нижанківський, у селах Братківці та Фалиш душпастирювали його рідні брати – о.Остап та о.Володимир.
Отець Петро користувався великим авторитетом у своїх парафіян, був пастирем не тільки духовним, але й національним. За час душпастирювання о.Петра було оновлено дерев’яну церкву, малярем Сенютою були виконані нові розписи. Дружина ділила незгоди і радощі зі своїм чоловіком-священиком, виховувала дітей, дбала про дім, турбувалася про громаду села, узгоджуючи свої дії з наукою Церкви і християнською мораллю.
Сини Зенон, Мирон та Омелян зростали в атмосфері любові і тепла. Родина Нижанківських була дружною, освіченою, музикальною. Внуки о.Йосифа Нижанківського всі разом часто збиралися в його домі у Дідушичах Великих, де співали, грали на фортепіано, бавились у саду і купалися в річці Сукіль. Отець Йосиф, який у церковних проповідях намагався переконати парафіян про шкідливість алкоголю, закликаючи вступати до братства тверезості «Відродження», видавав популярні брошури на цю тему. Виховуючи внуків, він часто диктував їм тексти таких брошур.
У 1906р. о.Петро Нижанківський передчасно помирає. Його було поховано у Братківцях на цвинтарі біля церкви Преображення Господнього. Надгробок пароха зберігся донині.
Повдовіла Северина Нижанківська разом із дітьми у 1908р. переїжджає на постійне проживання до Дрогобича. Вона займається вихованням синів, продовжуючи традиції родини Нижанківських, де тісно перепліталося родинне і громадське, виховувалась висока національна свідомість. Діти були обдарованими. Музика, література, театр завжди були в пошані у цій родині. У їхньому домі було фортепіано, діти слухали грамплатівки із записами світового рівня співаків, розвиваючи свій музичний смак.
Зенон Нижанківський у 1909-1913 рр. навчався у Дрогобицькій гімназії ім. Франца Йосифа І. Саме в цій гімназії, переїхавши до Дрогобича у 1876р., навчалися Остап, Петро та Володимир Нижанківські.
У 1911р. С.Нижанківська отримує дозвіл на будівництво власного цегляного будинку при вулиці Стрийській (нині вул.Карпатська, №13). Цікаво, що поряд із її будинком проживали дрогобичани д-р Ярослав Олесницький та д-р Володимир Чубатий, активні діячі «Просвіти», а навпроти, через дорогу – Мартин Ляхович. Із західної сторони до ділянки прилягали землі Конвенту о.о. Василіян.
Северина Нижанківська віддавала багато сил, енергії і любові не лише власним дітям, а займалася суспільною працею: опікувалася сиротами, допомагала в’язням та полоненим, тяжко хворим. Вона допомагала Меланії Витвицькій, дружині відомого політичного і суспільного діяча д-ра Степана Витвицького, яка працювала в комітеті допомоги політичним в’язням, засуджених польськими судами на тривалі терміни, та у комітеті допомоги воєнним інвалідам. У домі М.Витвицької перед Різдвом і Великоднем готувалися передачі політв’язням дрогобицької тюрми «Бригідки». Щоб отримати дозвіл на передачу і відвідини ув’язнених, нерідко потрібно було годинами чекати перед канцелярією прокуратора. Тяжко хворим М.Витвицька посилала зі своєї кухні обіди, і у цьому їй допомагала, зокрема, Северина Нижанківська.
За спогадами Зенона Нижанківського, його мати довгі роки була головою сиротинця – «Української захоронки» у Дрогобичі. Сиротинцем, який був розташований на вулиці І.Франка поблизу церкви Різдва Пресвятої Богородиці, опікувалися сестри-служебниці.
Олександр Горницький, який керував цим закладом у другій половині 20-х рр., часто заходив до С.Нижанківської, щоб порадитися з приводу чергових проблем та поділитися планами щодо полегшення долі сиріт. Зенон згадував, що на зламі 1927-1928 рр. радник О.Горницький прийшов до їхнього дому з ідеєю організувати концертне турне Модеста Менцинського Галичиною на користь фінансової підтримки Української захоронки Дрогобича. Він запропонував З.Нижанківському бути імпресаріо Маестро. М.Менцинський погодився на пропозицію допомогти сиротам Дрогобича, де він, навчаючись у 6-му класі місцевої гімназії, у 1893р. написав на одній зі збірок музичних нот: «Лиш музика ніколи не обманула серця, вона дала радість багатьом тисячам сердець».
У священичій сім’ї зросли освічені, національно свідомі сини. З початком І світової війни 1914р. Северина Нижанківська благословила свого старшого сина Мирона, який вступив до Легіону УСС і був санітарним медиком у Гуцульській сотні під командуванням сотника Клима Гутковського. Із 1918 р. і до кінця Визвольних змагань він був у 1-ій бригаді УСС. Після війни працював лікарем на Волині, а в 1943р. – курінним лікарем у дивізії «Галичина», брав участь у битві під Бродами.
Мирон успадкував хист до медицини від свого батька, який через матеріальне становище не мав змоги займатися улюбленою справою. Згідно з родинною традицією, старші брати Остап, Володимир і Петро Нижанківські («найстарша трійка») пішли на теологічні студії у Львові.
Омелян Нижанківський, який вивчав музику у Віденській музичній академії, став композитором і органістом. «Дідичне музичне обтяження» в родині Нижанківських окреслило його творчий шлях. Він викладав у консерваторіях Каїру та Берна (Швейцарія). Автор музики для органу, хорових церковних і світських хорів, інструментальних та вокальних творів. Відомий за музикою до Гімну ОУН – Маршу українських націоналістів (на вірші О.Бабія) – «Зродились ми великої години».
Зенон Нижанківський закінчив правничі студії у Львівському університеті і, склавши іспити, одержав звання доктора права в Ягеллонському університеті у Кракові. У 1934р. він відкрив адвокатську канцелярію в Дрогобичі саме у будинку, який належав Северині Нижанківській. Збереглася металева вивіска, при вході до його канцелярії: «Адвокат д-р Зенон Ніжанковський. Drohobych». З 1940р. З.Нижанківський продовжував свою працю в Любліні, а в 1943р. виїхав із дружиною до Німеччини, згодом емігрував до США. Працював упорядником правничої літератури в Бібліотеці Конгресу у Вашинґтоні, був знавцем радянського та східноєвропейського права, громадським діячем у діаспорі.
У 1984р. саме за його фінансової підтримки Український Музичний Інститут Америки опублікував «Вибрані фортепіанні твори» Нестора Нижанківського, його двоюрідного брата.
7 лютого 1913р. (за іншими даними у 1911р.) помирає батько Северини о.Тимофій Івасик, який був похований на парафіяльному цвинтарі в с.Семигинів на Стрийщині. Мати Марія Івасикова померла на 73-му році життя 29 березня 1916р. і похована у Дрогобичі на цвинтарі на вул. Трускавецькій. Доньки замовили надмогильний пам’ятник у знаного каменяра Теофіля Валігури, який виконував передусім замовлення дрогобицьких українців. На надгробку зберігся напис: «Найдорожчій, найліпшій Мамі. Діти».
У 1948р. помирає старша сестра Северини – Йоанна Івасик (1864 р.н.). Позаяк сини Северини Нижанківської проживали на еміграції, тому 26 листопада 1949р. вона складає заповіт на користь Остапа Охримовича – внука сестри Зеновії (у заміжжі Коблянської). Дочка Зеновії – Софія Охримович – була активісткою «Союзу Українок» у Стрию. Восени 1939р. депортована до Сибіру разом із сином Остапом, а її чоловік, адвокат Дем’ян Охримович, загинув у стрийській тюрмі.
Северина Нижанківська відійшла у вічність 3 грудня 1951р. Причиною стало крупозне запалення легень. Похована на цвинтарі на вул.Трускавецькій поряд із своєю сестрою Йоанною.
Неподалік своїх рідних у 1958р. похована і Софія Охримович.
С.Нижанківська залишила по собі гідне насліддя. Вона була активною в громадській роботі, сприяла розвиткові української справи. Виховала трьох синів, які стали справжніми патріотами і гідними нащадками славної родини Нижанківських.
Зоряна КОРДУБА, заввідділом історії музею «Дрогобиччина»
Фото Анатолія ДРАГАНА
На фото: будинок С.Нижанківської у Дрогобичі (нині – вул.Карпатська,13).
P.S. Щира подяка п.Галині Дячок (з родини Охримовичів) за надані матеріали.
