Головна сторінка
Подорожі по Україні
Кіровоградщина
Голованівськ

Голованівськ - райцентр на заході Кіровоградської області.
Взагалі-то, Голованівськ, то батьківщина моєї матері. Нажаль, влітку 2004 року, померла моя тітка - Ковальчук Людмила Степанівна, що проживала в Голованівську. Земля їй пухом. Сумно, але тепер вже мабуть, буду там бувати лише декілька разів на рік.

А в шкільні роки, всі літні канікули я проводив в Голованіську. Чудове селище, чудові ставки й ліс. Від траси Київ-Одеса, якісь 15 кілометрів.
Голованівськ раніше славився своїми поганими дорогами. Ще в 2000 році, мандрівники, що їхали з Києва в Крим на власних машинах, вимушені були проїзджати через Голованіський район. Про 4-ту та 5-ту швидкості можна було забути, настільки багато було вибоїн та ям на асфальті. Але зараз прокладена нова широка траса через лісовий масив Галоче й проходить вона по околицям Голованіська. Ми ж все таки заїдемо в Голованівськ й познайомимось з цим містечком поближче.
Голованівськ розташований на обох берегах річки Кайнари. Територія селища була заселена ще в ІІІ столітті до нашої ери, про що свідчить поселення трипільської культури, виявлене в центрі селища на лівому березі річки. Ця територія входила до так званих “Уманських пустель”. В 1609 році польський король Сигізмунд ІІІ дарує ці землі Брацлавському старості Валентію Олександру Калиновському. Ця пустеля утворила потім чотирі ключа Уманський, Богопільській, Хащеватський та Голованівський. Населений пункт “Голованівськ” вперше згадується в документах Подільської єпархії 1764 року, де йдеться про спорудження в ньому дерев`яної церкви. Тоді його жителями були вихідці з Поділля та Київщини. Згодом в Голованіську оселилось досить багато поляків, а на початку ХХ століття близько половини жителів цього повітового містечка складали євреї. Кожна громада мала свою культову споруду та цвинтар. Нажаль костел не зберігся до нашого часу, а от приміщення синагоги збереглося.

Зараз в тій будівлі розташоване відділення Червоного Хреста. І якби не характерна для синагоги форма вікон, то я і не знайшов би, мабуть, цієї споруди.
Вціліла й православна церква. Але після реставрації в 90-х роках ХХ ст. на церкву встановили якусь незграбну баню, що явно дисонує з первісною архітектурою храму. Зараз проходить нова реставрація. Але вона, скоріше всього, закінчиться лише оновленням стін, що мають метрову товщину..

В радянські часи церква була закрита. Там перебували різні установи. Моя мати розповідала, що була там свого часу, навіть поліклініка.
Коли комуністи закрили Голованіську церкву, місцевий батюшка добився дозволу, щоб відкрити на цвинтарі капличку. Та капличка поступово розбудовувалась й виросла в повноцінну церкву. В народі після відновлення богослужінь в старій церкві, церкву на цвинтарі стали називати “новою”. Коли українська церква почала ділитись на московські та київські патріархати, “нова” церква стала використовуватись прихожанами московського патріархату, а “стара” відійшла в підпорядкування київського патріархату української православної церкви.
“Нова” церква все більше розширюється й розбудовується. Коло неї в 2004 році почали зводити муровану дзвіницю.

Коло “нової” церкві, зведений обеліск в пам`ять жителів Голованіська, які померли під час голодних років 1932-1933 років.

Що стосується самого селища Голованівськ, то є різні припущення походження його назви: від слова “олово”, яке, можливо, тут колись добувалось; від слів “голова низько” (від наявності катакомбів, які в різні часи з різною метою використовувались, як місцевим населенням, так і пришельцями); від Ольвія – саме тут в сиву давнину починались володіння царства Ольвія (Гольвія – Гольванія – гольванівський край). Можливо підкреслювалась чиясь бідність (“голий Ваня). Дехто доводить, що селище носить ім.`я козака, уманського повстанця періоду Коліївщини – Голованя. Але це помилкове твердження , бо ще до цих подій зустрічалась назва Голованівськ.
Тривалий час Голованівськом володіли польські магнати Потоцькі. Рід був дуже багатий. Мав велику кількість маєтностей й кріпаків по всій Україні, в тому числі й в Голованівську.



Але в Голованівську чимало селян “сиділо на слободах”. Так, навіть за даними 1785 року в Голованіському ключі Станіслава Потоцького на 3703 кріпаків було 273 слободчанина. (Слободяни – це поселенці, які протягом певного часу звільнялись від феодальних повинностей і навіть одержували позику посівним зерном, хлібом, тягловою худобую. За цей час вони мали спорудити собі житло, придбати робочу худобу, але по закінченні строку перетворювалися на кріпаків).
Наприкінці ХVІІІ століття Голованівськ отримує статус містечка і перетворюється на волосний центр. Від графа Станіслава Потоцького містечко перейшло у спадок до його сина Володимира. У 1812 році, після смерті Володимира, згідно з записами у шлюбному контракті, всі його маєтності отримала дружина Текля Геронимівна Потоцька (уроджена княгиня Сангушко) та їхні неповнолітні діти Станіслав та Володимир. З 1795 року Потоцькі віддавали Голованіський маєток на відкуп керуючим та в аренду. В 1874 році В.В.Потоцький продав Голованіський маєток княгині Софії Іванівні Кудашевій, а через рік маєток придбав департамент уділів.
Місцеві старожили запевняють, що останнім власником Голованіська був, такий собі, пан Глінка. Ні підтвердити, ні спростувати це твердження я, нажаль, не можу.

Друга половина ХІХ століття відзначалась бурхливим розвитком промисловості у містечку. Зросла переробка сільськогосподарської сировини, працювали свічко-салотопний завод Б. Ширмана, винокурний завод, шкіряний, цегельний і каретний заводи, бойня, два водяних млини і один вітряк, пітейна контора і дві трактові корчми. Розвиткові містечка сприяло будівництво в 1890 році у 5 верстах від неї залізниці з однойменною станцією. Через рік відкрили поштовий тракт між Голованівськом і Ольвіополем (нині Первомайськ, Миколаївської області).
Після 1917 року владу в Голованіську утримували совіти, австро-угорці, петлюрівці, знов совіти, денікінці. Були спроби місцевих повстанців встановити свої порядки, й тільки в 1920 році закріпилась остаточно радянська влада.

До 1923 року Голованівськ входив до Балтського повіту Кам`янець-Подільської губернії, до 1954 року до Первомайського округу Одеської області, й лише потім до Кіровоградської області УРСР.

На споруді, де нині знаходиться податкова адміністрація (два попередні фото), а в середині ХХ століття був райком партії, залишилась досить цікава меморіальна дошка. Я, взагалі-то, таких дощок більше ніде не бачив. На одній з найстаріших споруд Голованіська висить меморіальна дошка, що це пам’ятник історії, а не пам’ятник архітектури. Ну а чому історії? Читайте самі:

Під час Великої Вітчизняної війни на території Голованіська був тимчасовий концтабір для радянських військовополонених. В навколишніх лісах діяло багато партизан. Здійснювали рейди крім радянських партизанських з`єднань (наприклад М.Наумова) й загони УПА.
Старожили розповідали, що до Другої світової війни в Голованіську проживало крім українців багато поляків та євреїв. Я вже писав, що в містечку був костьол. Він був розташований приблизно на місці нинішнього кінотеатру та універмагу. Але його закрили при радянській владі. Стояв він напівзруйнований. Коли німці зайняли Голованівськ, вони зібрали в костьолі місцевих євреїв, а потім вивезли їх в ліс й розстріляли. Потім німці розібрали костьол й з каміння виклали дорогу до сусіднього села. Дані ці не підтверджені, але людям, що розповідали ці факти вірити можна.
Ще в центрі Голованіська був єврейський цвинтар. Сьогодні й сліду його немає. Просто розбитий парк з районним Будинком культури на тому місці. Після війни в тому парку був встановлений невеличкий обеліск загиблим і розстріляним євреям Голованівщини. Обеліск стоїть й зараз, але таблички на ньому вже багато років немає. Молодь місцева напевно вже й не скаже, що то за монумент й кому він встановлений...

Звільнений від фашистів, Голованівськ, був в березні 1944 року.
Центр села був повністю перебудований в 1960-70 роках. Зараз залишилось всього декілька старих будинків.

Ще за царя славився Голованівськ копченими ковбасами. Є свідчення, що ковбаси звідси відправляли навіть в Санкт-Петербург. Після перебудови, цей традиційний промисел відродився. Але ковбаси стали возити в Одесу та Київ. На Володимирському ринку в Києві, я часто зустрічав жителів Голованіська, що продавали чудові домашні ковбаси та копченості. В містечку збереглися навіть назви районів – Ковбасівка та Смажівка. Чимало людей здавна носять й прізвища – Ковбасюк.
За півкілометра від Голованіська на узліссі урочища “Воловик” є здоровенний дуб. За висновками вчених, вік його складає понад 400 років Діаметр крони сягає 27 метрів, обхват стовбура – 5 метрів. Є пам`яткою природи й охороняється державою.

p.s.В травні 2006 року церква в Голованівську виглядала так:



Hosted by uCoz