КУ́КЕЗІВ – село Кам’янка-Бузького райо­­ну Львівської області. Підпорядк. Старояричів. сільс. раді. Знахо­диться при впадінні р. Ко­­пе­лівка в Думницю (притока Полт­­ви, бас. Західного Бугу), за 40 км від райцентру, за 25 км від обл. центру та за 7 км від залізнич. ст. Запитів. Пл. 0,62 км². За переписом насел. 2001, проживали 386 осіб; станом на 2015 – 344 особи; переважно укра­­їнці. На тер. села виявлено поховання мідно-кам’яної доби (3 тис. до н. е.). Вперше згадується у писем. джерелах 1438. На думку деяких дослідників, назва тюрк. походження. Від кін. 15 ст. село належало родині Гербуртів. 1502 польс. ко­роль Олек­­сандр Яґеллончик за вір­ну службу Фрідеріка Гербурта надав К. Маґдебур. право. 1538 польс. король Зиґмунт І Старий підтвердив міські права та дозволив проводити що­тижневі ба­зари і двічі на рік яр­марки. Наприкінці 16 – на поч. 17 ст. м-ко перейшло у власність гетьмана Станіслава Жолкевського, згодом – родини Собеських. Польс. король Ян ІІІ Собеський зробив К. своєю резиденцією, 1690 збу­дував тут палац. Його син Костянтин поновив Маґдебур. право. У цей період К. розширився. 1740–64 – у власності роди­ни Радзивіллів, 1764–1810 – Яблоновських, від 1810 – Стрежелецьких. Після 1-го поділу Польщі 1772 К. відійшов до Австрії (від 1867 – Австро-Угорщи­на). 1919–39 – знову у складі Польщі, адміністративно належав до Старояричів. ґміни Львів. пов. Львів. воєводства. 1921 меш­кало 423 українці та 314 поляків. За переписом 1931, на­сел. складало 723 особи, з них бл. 59 % українців, 35 % поляків і 6 % євреїв. 1939 К. відійшов до УРСР. Від червня 1941 до липня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. В околицях до серед. 1950-х рр. діяло підпілля ОУН–УПА. Нині у соц. сфері К. – б-ка. Реліг. громади: УГКЦ, УПЦ КП. Насипано символічну могилу борцям за волю України. Серед видат. уродженців – лікар-дерма­­товенеролог, громад. діяч М. Ду­­бовий.

Літ.: T. Kukiz. Kukizów. Miasteczko koło Lwowa. Wrocław, 2010.

А. О. Андрущенко