|
|
|
Народився 11 березня 1930 року у місті Одеса. До 1941 року навчався у школі. У вересні 1941 року був евакуйований до села Рештан Ферганської області, працював слюсарем в МТС до 1944 року. У 1944 році після звільнення міста, повернувся до Одеси. У 1950-1953 роках проходив службу у лавах Радянської Армії. Після демобілізації працював слюсарем заводу "Кінап". У 1959-1964 роках заочно навчався в Одеському педагогічному інституті імені К.Д. Ушинського на факультеті фізичного виховання.
З 1961 року – заступник голови Одеської обласної ради добровільно-спортивного товариства. З 1964 року – викладач фізичного виховання Одеського автомеханічного технікуму. З 1977 року – директор спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи Олімпійського резерву № 2. У нинішньому колективі школи працюють близько двадцяти тренерів, із них – два заслужених тренери України та троє вищої категорії. До активного спорту залучено близько вісімсот дітей. Школою було підготовлено вісім майстрів міжнародного класу, й понад сто п'ятдесят майстрів спорту. Збірні команди школи з волейболу та баскетболу неодноразово перемагали на змаганнях Міністерства освіти України, ставали призерами чемпіонатів УРСР та України серед учнів, були чемпіонами й призерами першостей СРСР серед учнів.
З 1996 року – голова правління Одеського обласного благодійного фонду реабілітації дітей інвалідів "Майбутнє". Одеський центр реабілітації дітей-інвалідів знаходиться на вулиці Пушкінській. Нині в Центрі діагностують, лікують, ставлять на ноги – і у прямому розумінні, і в переносному – тих, кому офіційна (причому не лише вітчизняна, але і зарубіжна) медицина допомогти не в силах. І успіхи бувають вражаючими. Багато в чому вони обумовлені тим, що співробітники Центру – ентузіасти своєї справи, вони відстежують всі публікації, використовують новини, які приносять позитивні результати. Але в Центрі лікують не лише тіло, але і душу маленьких пацієнтів. І ці процедури набагато складніші за лікування фізичного. Тут їх вчать, що вони такі ж люди, а не ізгої, не знедолені в нинішньому суспільстві.
Щодня на прийом прибувають двісті-триста маленьких пацієнтів з батьками. Географія їх постійного місця проживання охоплює не лише Одесу і села та міста Одеської області, але й усю Україну. Чутками, як відомо, земля повниться, і саме успіхи Центру, а не реклама, результат того що везуть сюди безнадійних дітей-інвалідів практично з усього світу. Адже ще одна відмітна особливість Центру від інших лікувальних закладів: для того, щоб почати виходжувати дитини з ДЦП в цьому Центрі не потрібно жодних направлень і висновків лікарів. Досить дзвінка або лист батьків з проханням про допомогу.
Медичний персонал, який працює з дітьми – близько ста чоловік. Відбір співробітників Б.Д. Літвак здійснював по двох головних критеріях: професіоналізм і людяність. А діагнози, якими займаються лікарі, навіть страшно перераховувати: патологія центральної нервової системи, дитячий церебральний параліч, нервово-м'язові захворювання, наслідки родових пошкоджень, інфекційних захворювань і травм нервової системи, порушення психічного і мовного розвитку, травми хребта суглобів, кінцівок, природжені дефекти опорно-рухового апарату.
У будівлі Центру немає запаху лікарні, болю, нещастя; немає взагалі нічого, щоб нагадувало лікувальну установу. Спортивні зали, картинна галерея, учбовий комп'ютерний комплекс, навіть свій театральний зал на 60 місць у якому регулярно проходять спектаклі. І душею всього цього був Борис Літвак. За неповних 12 років в Центрі пройшли лікування майже 20 тисяч дітей, а це вже немало. Причому за цими сухими цифрами сотні, тисячі доль і не лише дітей, але і їх батьків.
Указом Президента України Віктора Ющенко № 733/2007 від 21 серпня 2007 року за визначні особисті заслуги перед Україною у реалізації державної політики соціального захисту дітей з обмеженими можливостями, багаторічну благодійницьку діяльність голові правління Одеського обласного благодійного фонду реабілітації дітей-інвалідів "Майбутнє", директору спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву № 2 Борису Давидовичу Літваку присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.
Депутат Одеської міської ради (2006-2010).
Помер 10 квітня 2014 року. Похований в Одесі на Другому християнському кладовищі.
Заслужений тренер України. Нагороджений орденом "За заслуги" ІІ (03.12.2013, за вагомий особистий внесок у реалізацію державної політики у сфері соціального захисту та реабілітації інвалідів, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм та з нагоди Міжнародного дня інвалідів) та III (22.08.2003, за значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, вагомі трудові здобутки та з нагоди 12-ї річниці незалежності України) ступеня, ювілейною медаллю "20 років незалежності України" (19.08.2011, за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний та культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові здобутки та багаторічну сумлінну працю). Почесний громадянин Одеси та Одеської області (24.02.2010).
3 вересня 2014 року в Одесі на фасаді будівлі Одеського обласного благодійного фонду реабілітації дітей інвалідів "Майбутнє", де у 1996-2014 роках працював Герой (вулиця Пушкінська, 51), йому відкрито меморіальну дошку.
