Автори / Кінофестиваль Молодість / Райські птахи «закурликали» українською
У нашої «Молодості» керманичі стають старішими, а ідеї свіжішими.
Стильним дійством, яке обрамляв потужний фольклор, відкрилась 38-ма «Молодість», а Палац «Україна» легко вмістив усіх «мисливців за прекрасним». Для когось прекрасними тут були вишукані дами і кавалери з упізнаваними обличчями, для когось не таке й прекрасне, але для роботи необхідне політичне представництво, а для когось все ж таки цікавим було саме кіно. І ще, може, те, що йому передувало, тобто обіцяне «незвичайне» театралізоване одкровення від режисера Театру «ДАХ» Владислава Троїцького. І в останньому, варто зазначити, ідея була таки зі знаком «плюс». Такого ще справді не було на сцені, яка звикла до Кіркорова з Агутіним. Чого вартий лише гурт «Даха Браха» з його автентичним виконанням якихось неймовірних мелодій! А театралізований «сюжет» з трьома гігантськими залізними вітряками, таким самим величезним Дон Кіхотом на коні й війною на екрані! Ця чорно-біла баталія відображалась на щитах, подібних до тих, що були задіяні під час Помаранчевої революції військові загони. На сцені ще фігурував кат зі сокирою, чомусь в горизонтальному вигляді, і ще один добродій, залізну голову якого, напевно і відрубав (стомлений?) кат. Все це рухалось на колесах по сцені, лякаючи глядачів геометричними тінями, які б’ються між собою.
«Озвучувала» все це діло, як вже зазначалось, «Даха Браха». До речі, як запевнив «Главред» Влад Троїцький, музична композиція була написана спеціально до цієї події, два тижні тому: «Це просто бомба!», – відверто каже Влад. По ходу вистави ми з колегою дійшли висновку, що вітряки таки перемагають. І справді, наприкінці бідолашний Дон Кіхот впав з коня. А завершили дійство двійко гарненьких діток, які стояли посеред залізного мотлоху, лякливо озираючись. «Замордована Україна, не інакше», – озвався на те колега. І все це – «увертюра» до фільму Романа Балаяна «Райські птахи». І вона була фантастичною.
Президент фестивалю Віктор Ющенко вручив нагороду за внесок в українське кіномистецтво саме Роману Гургеновичу. Останній був традиційно скромним, зазначивши, що насправді не підозрював, що він щось туди «вніс». Квіти нагородженому, що приємно, цього разу виносили не розфарбовані кралі, а вродливі й усміхнені дівчата в українському одязі. Бо вже від гламуру на кожному кроці нудить нестерпно. Потім вийшов на сцену голова журі цьогорічного фестивалю, американський актор Арманд Асанте. Він був елегантним і в одязі і в висловлюваннях. Сказав, що кіно має стати релігією душ. І взагалі... кіно – «наше все». Може й все, але не наше, точно.
Білосніжний екран цього року був ребристим, звуку не було чутно деякий час, а потім взагалі якийсь механізм своїм лязганням певною мірою... відволікав. Але це все деталі. Головними у цьому залі цього вечора були «Райські птахи», яких зібрав у свою картину Роман Балаян. Історія українського письменника Сергія Голобородька, який помер у психіатричній лікарні, так і не дочекавшись публікації своїх творів, набула в картині Балаяна якогось містичного звучання, щоправда, з присмаком іронії і гіркоти. Можна сперечатися з приводу того чи «те» знімає Балаян і чому не так вже й вражаюче він це робить, але... Хочеться просто дивитись на екран і відчувати. І тоді буде важко помилитись – режисер вірить у те, що знімає. А це, напевно, головне, тому що глядач одразу вірить йому і, більше того, йде за ним. Письменники у фільмі Балаяна літають. Вони райські, і літають тому що талановиті й сміливі. А ще вони говорять українською. Дубляжем керував сам режисер. Янковський говорить у фільмі голосом Олексія Горбунова, Андрій Кузічев голосом Віталія Лінецького і... дуже гарно говорять!
Але в нашій країні відбуваються дивні речі не лише у політиці: режисер вірменського походження змушений був пояснювати українцям, «чому він це зробив». «Чомусь глядач не вважає штучними голоси, які говорять за Роберта де Ніро чи інших акторів», – каже Балаян. На його думку, мова кіно в Україні має бути одна – українська. Саме тому він припустив, що з часом проблема призвичаювання до інших голосів замість оригінальних, зникне. Публіка у залі реагувала на стрічку дивно. То кілька разів аплодувала серед фільму, то нервово хіхікала. А у фіналі у багатьох в очах блищали сльози. Насправді, режисер картини не вірив, що фільм можуть гарно сприйняти близько чотирьох тисяч осіб у залі Палацу, він, мовляв, розраховував на 200 осіб у кінотеатрі. І взагалі, стрічку набагато краще сприймають за кордоном, каже він.
Тим не менш, «Райські птахи» ознаменували своїм злетом початок чергового кіно-марафону молодих режисерів з майже 40-ка країн світу. Багато хто з них приїхав, аби особисто презентувати своє кіно і спостерігати реакцію глядачів: коли тільки починаєш робити свою справу, усі думки й емоції тих, для кого ти працюєш, найважливіші в світі. «Молодість» відкриває таланти щороку – у цьому її покликання, для цього вона була створена. Наприклад, фільм-переможець минулорічної «Молодості» «Каліфорнійські мрії» вже після київського фестивалю тріумфально пройшов іншими європейськими фестивалями. І це лише свіжий приклад. Тому варто замислитись, що не такий наш фестиваль вже й недолугий, як про нього пишуть. А те, що від нього щороку чекають лише на «зірок» і лише про них воліють писати й говорити – це лише свідчить про провінційність нашого сприйняття. І, до речі, у тому, що в Україні не існує конкуренції фестивалів, немає провини «Молодості», яка, мов волосина на лисині, змушена щороку «відповідати» по всім статтям, зокрема, на закиди й звинувачення у поганій організації й відсутності Алена Делона на київських пагорбах.
Тетяна Селезньова, «Главред»
Додав Art-Vertep 20 жовтня 2008
Про автора
Сорок років тому в Києві народився дводенний фестиваль-огляд студентських фільмів Київського державного інституту театрального мистецтва, на якому презентували усього 33 стрічки.
