Про скасування антиконституційних псевдозаконів «Про освіту», «Про повну середню освіту» та «Про забезпечення функціонування української мови як державної»

5 вересня 2017 року держава оголосила війну власним неукраїномовним громадянам — ВРУ ухвалила антиконституційний псевдозакон «Про освіту». Підписавши його, П. Порошенко зрадив виборців, яких ошукав у 2014 році популярним тоді гаслом «Єдина країна / Единая страна» (не дивно, що голосуванню передувала поява програмового для шовіністичної псевдоінтеліґенції тексту Ю. Андруховича «Эдіная краина», сповненого ненависті до російськомовних громадян України).
Навіть орган, який чомусь досі вважається конституційним судом, 16 липня 2019 року не відновив дію Конституції, відкинувши подання народних депутатів, які слушно вказали на фактичне скасування цим актом кількох її статей. Натомість, «експерти» штибу П. Гриценка (який на засіданні КС датував Валуєвський циркуляр 1847 роком) підготували хибний висновок, яким і керувалися «судді».
Отже стаття 7 згаданого псевдозакону розподіляє громадян України на кілька сортів за мовною та етнічною ознаками, всупереч очевидним фактам оголошуючи кожну мову власністю якогось народу. До першого сорту віднесені українці й так звані корінні народи. До другого та третього сортів, яких позбавлено права на повну середню освіту першою («рідною») мовою, — етнічні меншини. Із них носіям «мов ЄС» залишено право на викладання частини предметів першою мовою — після здобуття нею початкової освіти (виключно в комунальних закладах). Росіян, найчисельнішу етнічну меншину України, зараховано таким чином до третього сорту. Нарешті останнім, четвертим сортом псевдозакон фактично робить кільканадцять мільйонів російськомовних етнічних українців (гіпотетично — через відсутність графи «національність» у паспорті, що дискримінацію наразі унеможливлює).
Варто відзначити, що цей акт не передбачав жодних поступок приватним школам.
Наведені вище положення, дискримінуючи більшість громадян України, суперечать щонайменше наступним статтям Конституції:
1) 10-й, яка ґарантує «вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України»;
2) 11-й, яка ґарантує сприяння «розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України»;
3) 22-й, яка забороняє звуження передбачених законодавством України прав і свобод;
4) 24-й, яка забороняє дискримінацію за мовною та іншими ознаками;
5) 53-й, яка ґарантує всім громадянам право на повну середню освіту, не обмежуючи його мовним чинником, а також ґарантує право на навчання рідною мовою не лише в комунальних навчальних закладах (як у тексті псевдозакону), але й у державних;
6) 92-й, яка передбачає, що права корінних та інших народів визначаються виключно законами України.
Щодо останнього, то, по-перше, жодного закону про корінні народи не ухвалено, тому автори псевдозакону «Про освіту» не мають на що послатися поза Конституцією та міжнародними договорами. Конституція корінні народи завжди згадує разом з національними меншинами, ніяк не їх розрізняючи. У міжнародних договорах, ратифікованих Україною, натомість бачимо, серед іншого, «народи, які ведуть племінний спосіб життя». Таким чином, згадки корінних народів у Конституції є механічним перенесенням до українського законодавства реалій тих країн, де більшість населення є нащадками європейських колонізаторів. Вони створюють правовий абсурд: українців в Україні оголошено чимось іншим, ніж корінні народи.
Це може бути подолано ухваленням закону про те, що колонією на теренах України є тільки Крим (згадки про корінні народи і тепер стосуються лише кримських татар, кримчаків і караїмів). На жаль, це ускладнюється намаганням псевдоінтеліґенції показати минуле українців у складі Російської імперії та СРСР колоніальним, попри невідповідність цього історичним фактам. Етнічні українці та білоруси відіграли засадничу роль у творенні імперської ідеології — від 1592 року, коли в листі Львівського братства до царя Федора всіх східних слов’ян чи не вперше змальовано як один народ. Києво-Могилянська академія на століття стала головною кузнею кадрів російського православ’я. Українці займали найвищі посади в державному апараті як імперському, так само й радянському. Нарешті, Валуєвський циркуляр та Емський указ є значною мірою витворами українців — Ореста Новицького (який є автором слів «никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может») і Михайла Юзефовича відповідно.
Повертаючися до псевдозакону «Про освіту»: ухвалення 16 січня 2020 року псевдозакону «Про повну середню освіту» трохи пом’якшило шовіністичний тиск, звільнивши від нього приватні школи. Попри це, обидва акти однаково суперечать Конституції. Стаття 5 нового псевдозакону й надалі розподіляє громадян України на чотири сорти за тими ж ознаками. Бачимо також спробу протягнути в правове поле інший критерій мовної дискримінації: «належність до однієї з українською мовної групи». Громадянам України – носіям польської, чеської, словацької, болгарської мов загрожує релеґація до третього сорту.
Нарешті, 15 травня 2019 року, втративши леґітимність після приголомшливої поразки на виборах, П. Порошенко підписав псевдозакон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», ухвалений ВРУ 25 квітня — вже після другого туру (потураючи шовінізму псевдоінтеліґенції, колишні очільники держави розуміли, що більшість не вітатиме їхній намір принизити іншомовних громадян України).
З огляду на те, що текст статті 21 цього акту дослівно відтворює текст статті 7 псевдозакону «Про освіту» (за одним винятком: до «національної меншини» завжди додається «України»), псевдозакон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» суперечить Конституції та підлягає скасуванню на викладених вище підставах.
Поза тим, у положеннях інших статей так само дається в знаки шовінізм його авторів (до речі, з-поміж 76 депутатів-ініціаторів 33, тобто 43,5 %, народилися в трьох галицьких областях, що є промовистим само по собі через чотирикратну диспропорцію з кількістю населення). Наприклад, стаття 6 наголошує: «Кожний громадянин України зобов’язаний володіти державною мовою». Жодного приводу для такої вимоги Конституція не дає. Навпаки, дух статті 15 відверто цьому суперечить: «Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова». Навіть у Франції, де мовний шовінізм зведено ледь не в абсолют, а нищення власних аналогів української та білоруської (окситанської та арпітанської мов) триває досі, законодавцю не спало на думку вимагати володіння державною мовою від усіх громадян.
Гіршим є той факт, що положення статті 6, безпідставно перетворивши на порушників закону певний відсоток громадян України (більший чи менший — залежить від критеріїв володіння мовою, ніяк не визначених), торують шлях для здійснення заповітної мрії псевдоінтеліґенції — позбавлення великої частини громадян України виборчого та інших прав. На жаль, Європейський Союз потурає подібним антигуманним практикам у двох державах-членах, що дає українським шовіністам надію на перетворення мільйонів громадян України на підданих, які з власних податків фінансуватимуть політику своєї ж насильницької асиміляції.
Варто також нагадати, що від набуття чинності псевдозаконом «Про освіту» в 2017 році Угорщина, заради захисту частини мешканців Закарпаття, чинить на Україну тиск, послідовно блокуючи спроби європейської та євроатлантичної інтеґрації. Доводиться поставити абсурдне запитання: що важливіше державі, яка втратила 7 % території, приниження мільйонів власних громадян чи перспектива вступу до ЄС і НАТО?
Нарешті, Венеційська комісія, неодноразово засуджуючи положення статей згаданих псевдозаконів про мову освіти, у пунктах 71–78 свого висновку від 6–7 грудня 2019 року фактично констатує, що українські органи влади ошукали її, надаючи неправдиві відомості про проект закону «Про повну середню освіту». Таким чином, задовольняючи шовіністичну псевдоінтеліґенцію, держава відверто ганьбиться на європейському рівні.

Шановний пане президенте! Ми, Ваші виборці, розуміємо, що від першого дня на посаді Вас тероризують істеричною кампанією про недопущення якогось «реваншу». Що кожний Ваш крок, спрямований на відновлення дії Конституції в мовному питанні, загрожує спробою насильницького захоплення влади, позбавлення Вас повноважень, наданих 73 % виборців, вигнання з України чи чогось гіршого. Що замість міністерства внутрішніх справ Ви успадкували від П. Порошенка феодальне князівство, чию поведінку під час можливого путчу важко передбачити. Що ультраправі групи, ладні зруйнувати державу нібито заради захисту державної мови, великою мірою фінансуються та спрямовуються країною-аґресором, яка може скористатися путчем заради нових спроб окупації території України.
Попри все це, ми закликаємо Вас виконати Ваш конституційний обов’язок і вжити, разом з фракцією партії «Слуга народу» у ВРУ, всіх правових засобів заради скасування згаданих антиконституційних псевдозаконів і ухвалення таких норм мовної політики, що вповні б відповідали положенням 10-ї, 11-ї, 24-ї та інших статей Конституції. Не сподівайтеся порозумітися з шовіністами — це неможливо. Президент, який заради збереження посади знехтує гідністю, втратить у підсумку і гідність, і посаду.