Українська хартія вільної людини 2012

Ми, учасники Ініціативної групи «Першого грудня», укладаємо цю Хартію, щоб висловити те, як бачимо життєві орієнтири для нашого суспільства, і водночас дати поштовх до об’єднання всіх людей, які хочуть доброго і гідного життя в Україні і навколо неї.

Людство зустріло початок Двадцять першого століття як добу невпевненості.

Сучасна людина досі долає силу тяжіння великих випробувань і надій минулого; вириваючись із цієї історичної гравітації, вона почувається перед майбутнім невпевнено і вразливо.

Ми бачили багато потрясінь: могутність і занепад тоталітарних ідеологій та створених ними імперій, політичні засліплення і прозріння, масові захоплення і розчарування.

Ми стали свідками піднесення демократичних ідей, переконань і мрій.

Але романтичні сподівання, зіштовхнувшись із реальністю, швидко перетворились на ілюзії. Слова знецінились.

У нашій країні, де Радянський Союз було подолано фізично, його спадщина і досі зберігається морально і ментально.

Виявилося, що люди далі й дедалі більше сподіваються на чужу ласку, а не на власні сили.

Нові економічні умови змінили країну і водночас загострили найгірші людські інстинкти: жадобу збагачення, захланність і споживацтво.

Людина дістала можливість вільно і без страху повернутися до духовних джерел. І водночас зубожіння, несправедливість і невпевненість виплекали у суспільстві внутрішнє розчарування, що стоїть на межі з духовною порожнечею.

Падіння останньої імперії повернуло нас до засадничих істин про будову на фундаменті закону та правди і про будівничих, які покладаються на власні сили і Божу допомогу — вищу поміч, яку відчувають совістю.

«Учорашні люди» натомість силуються «розбудовувати державу» старими методами насильства й обману, не маючи та й не знаючи вищих цілей.

Тінь сумніву торкнулася багатьох сердець. Однак тінь сумніву завжди йде поруч із людиною. Не варто боятися тіней. Треба шукати світла відповідей, які дають силу проти зневіри і надають сенсу нашому життю.

Ми знову бачимо по всьому світу рух до смислу, який має стати духовним орієнтиром для сучасної людини.

Способи, які б відновлювали та зміцнювали віру у власних і спільних силах, не можуть бути ані категоричними, ані вичерпними. До Храму можуть вести різні дороги, однак треба мати бажання і силу йти однією з них.

Наріжними каменями нашої Хартії є три прості думки.

Перше. Відповідальність за своє життя, а отже, його успіх, добробут і щастя нікому не може бути переданою. Ми самі несемо відповідальність за себе.

Друге. Мораль і духовні цінності не можуть бути відкладеними на завтра. Вони завжди потрібні сьогодні.

Третє. Ми будуємо те, що уявляємо, а отже, від глибини, масштабу і творчого хисту нашої уяви залежить наше майбутнє.

Людина прагне бути вільною, бо саме свобода надає смислу, гідності і цінності людському життю. Це і є дорога до щастя, до якого ми, віруючі і невіруючі, але всі у широкому філософському сенсі Божі діти, покликані.

Аби стати вільною, людині не треба проводирів.

Ані найталановитіші лідери, ані інтелігенція, ані жодна соціальна група не здатні привести людину до щастя і свободи.

Справжнім проводирем людини є лиш особисте осмислене зусилля.

Це не зробить хтось інший. Це можете зробити лише Ви.

1. Бути вільною людиною

Усі люди створені вільними. Саме це найвагоміше право людини, отримане кожним/кожною від народження, визначає суть нашої цивілізації.

Бути вільною людиною — це не лише зовнішня ознака, яка об’єднує усіх нас за правами, але й внутрішній духовний вибір.

Невільна людина не здатна бути ані щасливою, ані захищеною, ані впевненою у своєму майбутньому.

Бути вільною людиною — це насамперед означає брати на себе відповідальність.

Не можна вимагати від когось виконання його обов’язків, не виконуючи власних.

Не треба жити постійним почуттям скривдженості і жалем до себе. Бути вільною людиною означає вірити у свої сили.

Бути вільною людиною означає усвідомлювати свою неповторність, однак жодною мірою не плекати у собі зверхності.

Бути вільною людиною означає завжди і всюди самостійно додержуватися принципу нашої рівності один з одним, а також рівності перед законом.

І найважливіше: бути вільною людиною означає чинити добро.

Саме в цьому полягає найглибший смисл свободи вільної людини.

2. Бути українцем

Національна і культурна приналежність людини є значною мірою результатом духовного зусилля.

Сучасне поняття «бути українцем» передбачає кілька рівнозначних напрямів праці над собою.

Перше і найважливіше: потрібно плекати національну гідність.

Не шукаймо винних у власній долі.

Будьмо сильним народом і пам’ятаймо як про переможні, так і про трагічні сторінки.

Не забуваймо про ті вчинки, коли ми свідомо чи несвідомо чинили кривду іншим народам.

Не плекаймо зла й ненависті за свідомі та несвідомі кривди проти нас.

«Бути українцем» має означати подолання багатьох травм, страхів і стереотипів.

Не треба оцінювати себе крізь уяву інших народів і бути надміру залежними від чужих похвал і образ.

Не треба ані вивищувати, ані принижувати себе перед іншими культурами.

Не треба насміхатися з рідного.

Не треба виправдовувати власну бездіяльність непереборними обставинами, плекаючи лінощі, заздрість і «гординю в приниженості», які дуже часто є нашими найгіршими національними вадами.

Водночас сучасне поняття української нації виходить за етнічні межі і є явищем політичним, яке стосується й охоплює кожного українського громадянина.

Бути українцем означає усвідомлювати свою причетність до України і розвивати інтелектуальну, духовну та політичну україноцентричність: внутрішню — ту, яка постає з особистого зусилля кожного з нас, — єдність нашого народу, його земель, культури, історії і майбутнього.

Бути українцем означає володіти українською мовою або прагнути до оволодіння нею: не лише мова робить з нас українців, але саме та колосальна енергія, яка походить від особистого зусилля дбати про українську мову, навчитися і спілкуватися нею, й перетворює нас із населення в єдиний народ.

Бути українцем означає не допускати національного подріблення.

Не існує ані галицького, ані донецького, ані одеського, ані київського народів.

Існує єдиний український народ на всьому просторі своєї території. Наші місцеві відмінності не створюють відцентрової енергії. Не слід ані переоцінювати їхнього значення, ані штучно загострювати їх: наші регіональні особливості не перетворюють нас на різні народи, а лише збагачують національну спільність.

Світове українство є ще одним виміром нашого буття.

Ми повинні мислити світовими категоріями сприйняття українства й застосовувати їх у політичному, економічному та культурному житті нашого регіону, Європи і планети.

3. Бути активним громадянином

Щоб бути активним громадянином, слід насамперед усвідомити, що державність і демократія — це не лише політичні, але й духовні цінності.

Громадянське суспільство неможливе поза рамками держави.

Бути активним громадянином означає підтримувати іншого у захисті його прав, бо це — наші спільні права.

Бути активним громадянином означає виявляти ініціативу задля добра свого дому, сусідства, місцевої громади чи всієї української спільноти.

Бути активним громадянином означає з особливою увагою ставитися до будь-яких спроб (насамперед влади) порушити чи обмежити людські права. Завтра ті, хто порушують права вашого сусіда, можуть узятися за вас.

Бути активним громадянином означає усвідомлювати життєву необхідність демократичного розвитку держави. Демократія, як і будь-який політично-суспільний витвір людини, існує лише там, де є переважна більшість людей, здатних її захищати і водночас їй підпорядковуватися.

Бути активним громадянином означає не усуватися від політичного життя, а робити політичний вибір, навіть обираючи між недосконалими політичними силами, втім діючи по совісті і дбаючи про зміни в житті країни.

4. Любити

Нам потрібна докорінна зміна ставлення один до одного.

Любити означає бажати ближньому добра.

У понятті «любов» ми виокремлюємо національний, соціальний і культурний смисл.

Для нашого суспільства «любити» насамперед означає виявляти толерантність до політичних і культурних поглядів, етнічної, релігійної та мовної приналежності інших співвітчизників, чий досвід і особиста історія, безумовно, різняться.

Толерантність є однією з найвищих ознак культури вільної людини, яка, додержуючись своїх принципів, визнає й приймає право іншого на інакшість.

Толерантність водночас не означає безпринципності: вона не дає визнання і виправдання тим, хто свідомо діє проти нашої держави, прагнучи її розколу чи занепаду, як і тим, хто переступає межі моралі.

Наша любов означає спільне національне утвердження української мови, яка й визначає обличчя України та нашого народу у світі.

Вона передбачає безумовну повагу до прав російськомовного українства і суворе додержання прав усіх національних громад нашої держави.

Любити означає не допускати будь-яких виявів ксенофобії, расизму, шовінізму, нацизму і сталінізму як найбрутальніших форм людської, національної, політичної, культурної і соціальної нетерпимості.

Любити означає відновлювати зв’язок поколінь в Україні, коли старші, навіть не поділяючи форм життєвого чи творчого пошуку молодших, підтримують їхній рух на нових шляхах.

Любити означає й те, що кожне наступне покоління з мудрістю ставиться до реалій своїх попередників і не прагне звести порахунки, але продовжити те, що є спільним надбанням і добром.

Любов до України — це примирення ветеранів війни: українських повстанців і радянських військовослужбовців.

Любити означає додержуватися національного погляду на власне минуле.

Бажання любити має допомогти накласти мораторій на «історичні війни», провоковані ззовні.

Любов — це зусилля соціальної справедливості, спрямоване на подолання прірви між багатими і бідними.

Любити означає підтримувати непорушний духовний зв’язок між українськими церквами, чиїм головним призначенням є служіння Богові й українському народові.

5. Мислити

Одне з найважливіших завдань вільної людини — самостійно мислити.

Для нашого суспільства «мислити» насамперед означає подолати недержавність, вузькість і провінційність колоніального та хуторянського світогляду.

Саме в цій площині нам потрібна найважливіша революція.

Мислити означає ламати стереотипи.

Мислити означає працювати, читати і творити, відповідаючи на дух та потреби часу.

Мислити — це долати звичку простих відповідей.

Мислити означає цікавитися світом і його культурою.

Мислити означає потребувати нових культурних форм і явищ.

Не треба застигати в минулому. Треба рухатися вперед.

Не варто боятися несподіваності нового. Варто боятися порожнечі й байдужості.

Мислити — це спільними громадянськими силами створювати центри сучасної культури, бібліотеки, громадські фонди для поширення інформації про Україну в світі, перекладів нашої літератури чи задля підтримки навчання українських студентів за кордоном.

Мислити — це дізнаватися про передові світові пошуки у теоретичних, практичних і творчих сферах та переймати передове знання, серед іншого й за допомогою сучасних мережевих можливостей.

Мислити означає разом підтримувати незалежні засоби масової інформації, які мають стати справжнім людським голосом посеред нинішнього інформаційного фальшу.

6. Бути господарем

Наше головне суспільне завдання — відновити в українців почуття господаря, чиїми фундаментальними рисами є відповідальність за себе, своїх близьких і простір свого життя.

За своєю метою і масштабом ця справа є життєво необхідною, безальтернативною і співмірною з відновленням самої державності.

Бути господарем — це подолати рудименти радянського мислення, коли, по суті, принижена та обкрадена людина очікує на соціальну подачку й не ставить перед собою завдання брати участь у житті громади.

Щоб стати господарями своєї держави, ми повинні децентралізувати державну владу і делегувати владні повноваження та фінансові ресурси на місцеві рівні.

Господар починається з піклування про прості речі: порядок свого дому, під’їзду чи вулиці.

Ми усвідомлюємо складність багатьох суспільних хвороб, пов’язаних зі споживацтвом і невгамовними фінансовими апетитами.

Ці проблеми не повинні підмінити позитивного суспільного ставлення до підприємництва як джерела господарчого духу в Україні.

Таке ставлення буде можливим тільки в результаті національної та соціальної відповідальності, яку повинні нести перед країною представники великого і середнього бізнесу.

Бути господарем означає поважати особистість і працю інших людей.

Бути господарем означає справедливо оцінювати роботу інших і справно платити заробітну плату.

Нам потрібне відновлення стандартів професіоналізму, які катастрофічно деградували майже в кожній сфері.

Господар, отже, є поняттям, яке охоплює всіх, хто прагне працювати: власників виробництв і найманих працівників, фермерів і селян.

Відновлення господарського духу немислиме без підвищення заробітної плати, збільшення кількості робочих місць і створення умов для повернення в Україну мільйонів заробітчан.

І, найважливіше, бути господарем означає дбати про слабших і бідніших.

7. Бути лідером

Ми маємо бути налаштовані на особистий і колективний успіх.

Успіх повинен бути заслуженою винагородою за працю, і цей принцип мусить увійти в наше життя як норма здорового і справедливого суспільства.

Поняття «лідера» стосується не влади, а знання.

Бути лідером означає прокладати шлях для інших.

Поняття лідерства передбачає й виховання таких чеснот, як уміння чути іншого, відчуття команди і власної виконавчої підпорядкованості задля конкретної мети.

Як велика європейська держава, Україна повинна стати регіональним політичним, економічним і культурним лідером.

Ідея регіонального лідерства України означає для нас присутність і діяльну участь у житті Європи та нашого найближчого сусідства на рівні міжлюдських взаємин і співпраці.

Сьогодні, замість негнучкого чиновницького апарату, цю місію має взяти на себе і втілювати громадянське суспільство.

8. Бути відкритим суспільством

Бути відкритим суспільством означає бути спільнотою, переконаною у великій цінності людського життя і демократичного устрою.

Серед нас немає ані людей другого сорту, ані гвинтиків, ані «скалок» на шляху лісорубів.

Бути відкритим суспільством означає вгамовувати агресію і підтримувати слабших, вразливіших і тих, хто має обмежені фізичні можливості.

Бути відкритим суспільством означає не толерувати жодних антигуманних ідеологій і деспотичний примус.

Бути відкритим суспільством означає бути налаштованими переймати найкращий досвід і знання зовнішнього світу.

Бути відкритим суспільством означає любити людей, вільно мислити і виховувати вільних людей.

Це має стати нашою колективною свідомістю.

9. Бути успішною державою

Успіх нашої держави має насамперед полягати у подоланні соціальної відчуженості між людьми.

Ми повинні домогтися відновлення демократичного управління, порушеного сьогодні.

Ми зобов’язані повернути справжній парламентаризм, якого нині не існує.

На роки вперед ми, українські громадяни, повинні забезпечувати регулярну зміну влади, щоб прищепити їй чітке розуміння про її підпорядкованість людям.

Це можливо лише за умови свободи слова і демократичних прав, які треба захищати постійно.

В Україні має бути реалізований базовий принцип: держава не заважає своїм громадянам, створює вільні умови для тих, хто працює, та захищає найбідніших.

Успіх нашої держави залежить від «реформ справедливості» — зміни судової гілки влади і правоохоронних органів. Люди повинні нарешті встановити справедливість у державі.

Успіх нашої держави залежить від «реформ життя» — зміни системи освіти і системи охорони здоров’я.

Нам потрібен свій цілісний і захищений гуманітарний простір.

Нам потрібна докорінна реформа місцевого самоврядування і регіонального розвитку.

Наш успіх залежить від вільного функціонування внутрішнього ринку, захисту громадянина в економіці та бізнесі, розвитку малого і середнього підприємництва, максимального спрощення дозвільної і регуляторної систем.

Успіх нашої держави залежить від подолання економічних передумов корупції.

Успіх нашої держави залежить від формування політичних партій, які діятимуть на ясних ідеологічних засадах і чий розвиток та позиція залежатимуть від волі людей на місцях, а не тільки від одноосібних проектів.

Успіх нашої держави залежить від виховання влади, яка розумітиме значення й усвідомлюватиме важливість національних цінностей та об’єднання всіх громадян країни.

10. Бути учасником демократичної спільноти народів

Природнім і безальтернативним шляхом для України є об’єднання з простором європейських народів.

Європейська інтеграція означає для нас не зовнішній, а внутрішній політичний курс.

Ми здатні бути прикладом та опорою для всіх демократичних сил колишнього Радянського Союзу і наших сусідів та партнерів від Балтії до Чорного моря.

Химерним ідеям нібито слов’янського братерства, фальшивої єдності, баченої вже не раз і не одне століття, та іншим виявам неоімперської ідеології ми протиставляємо принципи взаємної рівності, поваги і партнерської підтримки.

Ми повинні прагнути додати сили кожному, хто бореться за людські права і свободи.

***

Сьогодні Україна стоїть супроти авторитаризму, корупції, бідності людей, гнітючої соціальної нерівності і внутрішньої роз’єднаності.

Нам потрібні зміни.

Ми здатні перемогти нинішні загрози і небезпеки.

Найважливіший і ще не використаний стратегічний ресурс України — це внутрішня консолідація нашого народу, яку розуміємо як єдність людей навколо цінностей незалежності та демократії, проголошених 24 серпня і 1 грудня 1991 року, і водночас як єдність політичних рішень та дій, котрі б гарантували європейський і демократичний розвиток України на десятиліття вперед.

Принципи, викладені у цій Хартії, для свого здійснення потребують багатьох великих особистих і колективних зусиль.

Для цього потрібен діалог, до якого запрошуємо всіх, хто хоче добра нашому народові і його державі.

Ми закликаємо кожного з вас, дорогі співвітчизники, до найскладнішої у нашому житті роботи: не чекати «золотого віку», не падати духом під тягарем неправди, не ховатися від світу і свого життя, а постійно робити особисті зусилля, які, віримо, принесуть добро Україні і утвердять нашу Державу як вільну країну вільних людей.

Наша Хартія — це вибір «бути». Особистий і колективний.

Бути вільними людьми.

Бути успішним народом і державою.

Бути вільними серед вільних.

В'ячеслав Брюховецький, Богдан Гаврилишин, Семен Глузман, Володимир Горбулін, кардинал Любомир Гузар, Іван Дзюба, Мирослав Маринович, Мирослав Попович, Євген Сверстюк, Вадим Скуратівський, Ігор Юхновський

Київ, 1 грудня 2012 року

____________

//1-12.org.ua/2012/12/08/1421
//1-12.org.ua/2012/12/06/1380

Заява Ініціативної групи «Першого грудня» у зв’язку з подіями 3 липня у Верховній Раді України 

Заява ініціативної групи «Першого грудня» щодо законопроекту «Про засади державної мовної політики» 

Ініціативна група «Першого грудня» (звернення, декларація) 2011

//www.facebook.com/1grudnya

Заява Ініціативної групи «Першого грудня» у зв’язку з подіями 3 липня у Верховній Раді України

З великою тривогою ми, учасники Ініціативи «Першого грудня», звертаємося сьогодні до всього українського суспільства і кожного українського громадянина, незалежно від його походження, мови, віри чи поглядів.

3 липня 2012 року у Верховній Раді України відбувся антиконституційний «мовний» заколот. Жодна чесна людина, яка б хотіла висловити своє неупереджене слово, не знайде іншого визначення.

Зміст проголосованого «мовного» законопроекту є прикладом фальшивої законотворчості, яка не вирішує жодної принципової мовної проблеми в Україні, не дбає про мовні запити національних громад, а натомість використовує частину російськомовних українців задля розколу України, суспільного протистояння і розбрату.

Спосіб, у який було схвалено «мовний» законопроект, свідчить про катастрофу українського парламентаризму і вражаючу деградацію парламентської традиції. Парламент остаточно перетворився на місце бездумного «кнопкодавства», він утратив свою суспільну легітимність.

На очах суспільства «мовний» законопроект був проголосований по-злодійськи, з цинічними коментарями учасників злодійства, які не бояться ані свого злочину, ані громадянського осуду.

Почуття особистої честі і життєвий досвід дають нам, учасникам Ініціативи «Першого грудня», право на такі оцінки. Ми просимо українське суспільство усвідомити, що «мовний» заколот 3 липня 2012 року націлений супроти кожного з нас, оскільки вперше в українській історії проводить між нами мовний кордон. Це — результат зухвалого і зловмисного задуму. Це — замах на Україну і єдність нашого народу.

Ми з жалем і болем бачимо безпорадність усіх політичних сил та законодавчих інструментів, які б мали стати на перешкоді «мовного» заколоту.

За таких обставин слово для захисту належить народові та кожній чесній людині без найменшої різниці, якою мовою вона спілкується.

Схвалений «мовний» законопроект є фактом змови, брехні і злочину. Наша совість не дозволяє прийняти такого закону і вважати його законним рішенням українського парламенту. Цей документ належить традиції українофобії і ніколи не стане частиною національного політичного і правового життя нашої держави.

Вважаємо, що в Україні має з’явитися сучасне ясне, недвозначне і справедливе мовне законодавство, яке дасть поштовх розвитку державної української мови і візьме під належний захист мови всіх національних громад. Формування такого законодавства — завдання не для політичних шахраїв і злодіїв, а для всіх політичних сил України, які повинні знайти сили і мудрість опрацювати необхідні законодавчі ініціативи у відкритий і чесний перед нашим народом спосіб.

Ми не приймаємо «мовний» заколот.

Ми засуджуємо злочинців, які вчинили його всупереч закону і моралі.

Очікуємо, що Президент України і Голова Верховної Ради, усвідомлюючи можливі загрози, застосують свої повноваження, щоб не допустити введення проголосованого документа у формальну дію.

Одночасно закликаємо всі політичні і суспільні сили країни оскаржити схвалене 3 липня рішення в судовому порядку.

Ми закликаємо кожного українського громадянина висловити свій протест і осуд.

Захист української мови стає символом захисту нашої державності. Ми закликаємо всіх чесних людей України до дії — зробити особистий україномовний вибір: купувати україномовні книги і часописи, підтримувати україномовне кіно, телебачення, культуру. Бо відтепер ідеться про вибір не лише мовний, а й моральний.

Маємо пам’ятати, що і україномовні, і російськомовні громадяни України є законними громадянами своєї держави, а тому не можуть бути об’єктами наруги. Необхідною передумовою їхнього цивілізованого співжиття є взаємна солідарність, яка унеможливить штучну поляризацію суспільства і зіштовхування одних громадян з іншими.

Сьогодні об’єктом атаки є українська мова, отож станьмо усі на її захист, бо лише так захистимо себе від найманців, які хочуть продати вільне майбутнє нашої країни, нашого народу, наших дітей і онуків.

4 липня 2012 року

В’ячеслав Брюховецький, Богдан Гаврилишин, Семен Глузман, Володимир Горбулін, кардинал Любомир Гузар, Іван Дзюба, Мирослав Маринович, Мирослав Попович, Євген Сверстюк, Вадим Скуратівський, Ігор Юхновський

____________

//1-12.org.ua/2012/07/04/776

Українська хартія вільної людини (Ініціативна група «Першого грудня») 2012 

Заява ініціативної групи «Першого грудня» щодо законопроекту «Про засади державної мовної політики» 

Ініціативна група «Першого грудня» (звернення, декларація) 2011

Звернення громадських діячів і громадських організацій до Голови Верховної Ради України, народних депутатів України щодо розгляду у ВРУ законопроекту «Про засади державної мовної політики»

Законопроект народних депутатів України С.Ківалова та В.Колесніченка «Про засади державної мовної політики» спрямований на підрив статусу української мови як державної та її витіснення з ужитку в усіх сферах публічного життя в більшості областей України.

Більшість його ключових положень в своїй основі явно суперечать Конституції України, рішенню Конституційного Суду від 14 грудня 1999 р. № 10-рп/99 у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України та ґрунтуються на свавільному тлумаченні Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов. Спроби запровадження в Україні статусу мов і порядку їх застосування, не передбачених ст. 10 Конституції України, слід кваліфікувати як зазіхання на засади конституційного ладу України.

В разі ухвалення і втілення у життя цього законопроекту ще більшого масштабу набудуть порушення мовних прав українців та представників інших національних меншин України, може розпочатися процес її федералізації, виникне серйозна загроза цілісності держави.

Одне з ключових положень законопроекту передбачає застосування заходів, спрямованих на використання регіональних мов або мов меншин, за наявності 10 відсотків носіїв регіональної мови на певній території (п. 3 статті 7). Однак критерій визначення кількості носіїв регіональних мов є довільним. Такого критерію немає в жодному міжнародно-правовому акті. Це зроблено з однією метою – забезпечити використання переважно російської мови поряд або замість української як державної на більшій частині території України.

Така кількісна «процедура» порушує права більшості мовців, для яких не буде реалізовано їхнє право визнавати себе і бути одномовними, зберігаючи власну ідентичність. Зокрема, це стосується норми обов’язкового вивчення двох мов у закладах освіти всіх рівнів (п. 7 статті 20). Крім того, право на освіту будь-якою регіональною мовою навряд чи може бути реалізоване на рівні вищої освіти (п. 2 статті 20). Напевне, цей пункт законопроекту стосується передусім російської мови. Якщо ж ні, то він суттєво обмежує реальні права представників більшості національних меншин, мови яких на сьогодні не мають достатньої комунікативної потужності для здобуття ними вищої освіти.

Попри декларації про рівні права всіх мовців, «недопущення привілеїв чи обмежень за мовними ознаками» (пп. 1, п.2 статті 5) законопроект закладає норму про функціональну нерівність мов, відповідно до якої мови слід використовувати «з урахуванням стану кожної мови» (пп. 3, п.2 статті 5), що суперечить духові та букві «Європейської хартії регіональних або міноритарних мов», на яку покликаються автори.

Принципово неприйнятною є стаття 3 законопроекту, в якій «право мовного самовизначення» сформульоване поза контекстом статусу української мови як державної мови. Ні Конституція України, ні міжнародно-правові акти, що визначають стандарти захисту прав людини, включно з рамковою конвенцією Ради Європи про захист національних меншин та Європейською Хартією регіональних або міноритарних мов, не встановлюють право мовного самовизначення в сфері застосування державної мови. В практиці європейських держав цей принцип також відсутній.

Тверда конституційна норма «забезпечення всебічного розвитку й функціонування української мови в усіх сферах життя на всій території України» розмита положеннями про «регулювання суспільних відносин у сфері всебічного розвитку і вживання української як державної, регіональних мов або мов меншин, та інших мов, якими користується населення країни» (стаття 2). Таке «забезпечення української мови» може здійснюватися тільки «зі створенням можливості паралельного використання регіональних мов або мов меншин» (пп. 2, п.2 статті 5).

Для цього використовується «Європейська хартія регіональних або міноритарних мов». Але в Законі України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» її положення застосовуються лише до мов національних меншин в Україні, які визначені у вичерпному переліку. Судді Конституційного Суду України Дмитро Лилак і Віктор Шишкін в окремих думках (Рішення КСУ щодо конституційності частин четвертої і п’ятої статті 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (№ 17-рп/2011 від 13.12.2011 р.) підкреслили, що термін «регіональна мова» не є конституційно-правовою категорією, тому такі мови фактично не існують на території України. Йдеться тільки про «мови національних меншин». На їхню думку, будь-яке обмеження статусу української мови руйнує конституційний лад держави і суперечить національним інтересам України. Змінювання меж функціонування державної мови є змінюванням конституційного ладу України, а це право згідно з частиною третьою статті 5 Конституції України належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органом або посадовими особами.

З огляду на викладене закликаємо вас відмовитися від прийняття цього антиконституційного документа, який суперечить національним інтересам України і загрожує громадянському мирові в нашому спільному домі – Україні.

Головний редактор газети «Наша віра»,

Лауреат Національної премії України

імені Тараса Шевченка Євген Сверстюк

Президент Українського ПЕН-центру

Мирослав Маринович

Координатор програми Харківської

правозахисної групи Василь Овсієнко

Виконавчий віце-президент Конгресу

Національних Громад України Йосиф Зісельс

Голова Мистецького об’єднання «Остання барикада»,

Народний депутат України Олесь Доній

Голова Київського благодійного фонду імені

О. Гірника «Українським дітям – українське слово»,

Народний депутат України Юрій Гнаткевич

Професор Національного університету

«Києво-Могилянська академія» Лариса Масенко

Професор Національного університету «Києво-

Могилянська академія», Надзвичайний

і Повноважний Посол України Володимир Василенко

Старший науковий співробітник Інституту

української мови НАН України Оксана Данилевська

Голова Київської міської організації

товариства «Меморіал» ім. В.Стуса Роман Круцик

Голова Координаційної ради з питань захисту

української мови при Київській міській

організації товариства «Меморіал» ім. В. Стуса Тарас Марусик

Народний депутат України 1-го скликання,

правозахисник Олесь Шевченко

29 травня 2012 року

//www.facebook.com/oles.doniy/posts/451568494871488

//www.facebook.com/komitetukrmova

Заява ініціативної групи «Першого грудня» щодо законопроекту «Про засади державної мовної політики»

Винесення на розгляд Верховної Ради України законопроекту «Про засади державної мовної політики» є черговою політичною спекуляцією, викликаною наближенням парламентських виборів.

Не маючи переконливих соціально-економічних аргументів, Партія регіонів розігрує «мовну карту», аби збурити суспільство і відвернути його від гострих, по-справжньому актуальних проблем.

Внесений народними депутатами С. Ківаловим та В. Колесніченком проект Закону України «Про засади мовної політики» є фактично наміром підмінити Конституцію України. І хоч у ст. 4 його автори декларують, що «основи державної мовної політики визначаються Конституцією України», однак насправді закон претендує на те, щоб «засади (!) мовної політики» визначалися саме його, цього закону, нормами, а не Конституцією!

Усупереч Конституції України та рішенню Конституційного суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99 автори законопроекту вводять у правове поле поняття «регіональна мова», «мовна група», «мовна меншина», «регіональна мовна група». Визначені Основним законом засади мовної політики, таким чином, піддаються кардинальній ревізії.

Ми переконані, що запровадження в Україні статусу мов і порядку їх застосування, не передбачених ст. 10 Конституції України, слід кваліфікувати як зазіхання на основи конституційного ладу в Україні.

Ми апелюємо до почуття політичної відповідальності тих, хто буде вирішувати долю законопроекту.

Ми чудово розуміємо, що підступне маніпулювання гаслами про захист національних меншин та про права людини насправді має на меті русифікацію України.

Ми хочемо застерегти, що в разі прийняття законопроекту С. Ківалова та В. Колесніченка він призведе до розколу в суспільстві, адже справжня мета цього законопроекту — «Геть українську мову!». Державна мова витіснятиметься з органів місцевого самоврядування, судів, освітніх закладів. Її об’єднавча роль буде зведена до нуля. Національні ж меншини, яким пропонуються утопічні перспективи, виявляться ошуканими.

Хотілося б вірити, що народні депутати цього не хочуть.

Ми рішуче закликаємо зняти законопроект «Про засади мовної політики» з розгляду як такий, що суперечить основоположним принципам Конституції України і загрожує не тільки цілісності української держави, а й самому її існуванню.

В’ячеслав Брюховецький, Богдан Гаврилишин, кардинал Любомир Гузар, Іван Дзюба, Мирослав Маринович, Мирослав Попович, Євген Сверстюк, Вадим Скуратівський, Ігор Юхновський.

23 травня 2012 року

//1-12.org.ua/2012/05/23/571

Українська хартія вільної людини (Ініціативна група «Першого грудня») 2012 

Заява Ініціативної групи «Першого грудня» у зв’язку з подіями 3 липня у Верховній Раді України 

Ініціативна група «Першого грудня» (звернення, декларація) 2011

Ініціативна група «Першого грудня»: Домогтися встановлення нових «правил гри» в державі можна лише шляхом послідовної громадської взаємодії та суспільного консенсусу

Звернення 

традиційних Українських Церков

до вірних та до всіх людей доброї волі

Сказав Господь: 

«Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, 

а все це додасться вам» (Мт. 6, 33)

Дорогі у Христі брати і сестри!

Двадцять років тому наш народ підтвердив свій вибір — жити у самостійній, незалежній державі. Перед нами відкрилися великі можливості, а разом з тим з’явилася і велика надія, що нарешті, після століть поневолення і розділень, наша держава духовно й матеріально розквітне.

Відтоді минуло два десятиліття, позначених і здобутками, які маємо цінувати, і гіркими розчаруваннями, через які, однак, не слід впадати у відчай.

Всім зрозуміло, що українське суспільство не може зупинятися на досягнутому. Тим більше, що виросло нове покоління українців, не обтяжених вадами радянського минулого. Хочеться, щоби вони жили краще та свої перші кроки у самостійному житті робили в суспільстві з правдивими й міцними підвалинами.

Нині є принагідний час, аби спитати власне сумління та один одного — в чому причина наших тривалих негараздів та як налагодити гідне життя суспільства?

Бог дав нашому народу все необхідне — родючі землі, бажання і вміння працювати, мирну вдачу, державну незалежність та багато іншого. Найголовніше ж — Бог дарував кожній людині особисту свободу, здатності розуму й віри, щоб ми могли пізнавати Його благу волю, любити і творити добро.

Але чи використовуємо ми ці Божі дари як належить?

Людина — насамперед духовна істота. Її зовнішні успіхи чи поразки є наслідком доброго чи хибного духовного життя. Це є справедливим і для всього суспільства. Тому не будемо шукати винних ззовні — головна причина негараздів прихована в нас самих, в духовній кризі, яка роз’їдає наше суспільство.

За десятиліття панування безбожництва серед багатьох укорінилася думка, що перше місце у житті належить матеріальним речам. Для таких людей багатство і можливості, які воно дає, стали ідеалом і сенсом життя. Але матеріальне багатство при духовній убогості завжди породжує в людині гедонізм (гонитву за насолодами) та егоїзм (самолюбство), які призводять до корупції, тобто руйнування, у всіх сферах життя — державній, політичній, суспільній та особистій.

З року в рік багато хто переконує народ, що подолати негаразди та досягти справжнього загального блага можна лише тоді, коли успішно працюватиме економічна структура держави. Але першоджерело суспільних негараздів — не матеріальна, а духовна убогість! Тому справді подолати різного роду кризи ми зможемо лише шляхом зміни суспільних і особистих пріоритетів, коли на перше місце стане не тимчасове, матеріальне, а вічне, духовне — те, що залишається цінним навіть після смерті.

Згадаймо слова Євангелія: «Глядіть, остерігайтеся користолюбства, бо життя людини не залежить від багатства її маєтку» (Лк. 12, 15). Без духовного фундаменту будь-які реформи та зміни залишаться безплідним замкненим колом, у якому суспільство блукає вже не один рік. Здорову ж державну спільноту зможемо побудувати лише на основі традиційних для нашого народу духовних засад, утвердження яких зміцнить і матеріальний добробут — але аж ніяк не навпаки!

Такими засадами є:

1. Поставити на перше місце в житті Бога і Його правду: «Кращий для мене Закон уст Твоїх, ніж тисячі золота й срібла» (Пс. 119, 72).

2. Пам’ятати, що кожна людина є образ Божий, Господнє творіння і Його улюблена дитина: «Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі. А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові…» (Рим. 8, 16—17).

3. Те, що шануємо і цінуємо в собі та для себе, переносити на всіх інших людей, — таких же Божих дітей, як і ми: «Як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм» (Лк. 6, 31).

Дорогі у Христі брати і сестри!

Ми закликаємо всіх людей доброї волі — незалежно від релігійної, національної, політичної приналежності — засвідчити соборність, розкрити духовний потенціал, даний Богом нашому народу, та утвердити в суспільстві принципи любові, справедливості й взаємодопомоги. Єднання суспільства навколо цих духовних ідеалів, громадська самоорганізація та взаємна підтримка — найкращий захист в умовах політичних та економічних криз.

Особливо ж ми звертаємо свій заклик до тих, хто має авторитет і повагу людей, мудрість та життєвий досвід: об’єднаймо свої зусилля для служіння українському народу! Разом ми зможемо сформувати активну і плідну громадську позицію щодо визначних питань суспільного життя.

Переконані, що лише у вільному діалозі нам може відкритися живе мислення, яке спонукатиме кожного до особистої відповідальності за ближнього, за свою громаду та свою країну — мислення, сповнене правди, здатне звершити духовне оновлення суспільного життя.

Того, хто прагне досягнути кращого, попереду чекає велика праця, духовний подвиг. Ми віримо, що Дух любові й мудрості в людських серцях переможе оману й неправду. Ми також закликаємо молитися про кожного, хто береться за добру справу духовного оновлення.

І нехай Всемогутній Господь, у Трійці Святій Єдиний, благословляє й допомагає нам усім чинити свій особистий подвиг на цьому шляху!

Звернення опрацьоване представниками Української Православної Церкви, Української Православної Церкви Київського Патріархату та Української Греко-Католицької Церкви і оприлюднене у присутності Глав і представників цих Церков на зустрічі 

1 грудня 2011 року

Декларація

Ми, учасники зустрічі з Главами 

та представниками Української Православної Церкви, Української Православної Церкви Київського Патріархату та Української Греко-Католицької Церкви 1 грудня 2011 року, солідаризуємося з думками, викладеними у Зверненні згаданих Церков до українського народу з приводу нинішньої суспільної ситуації в Україні та об’єднуємо зусилля задля духовного відродження українського суспільства.

До 20-ї річниці державної незалежності суспільство підійшло у вкрай драматичному стані морального і соціального занепаду та втрати життєвих орієнтирів. Хибно зрозуміле матеріалістичне мислення взяло гору над пріоритетом етичних і духовних цінностей. Взаємне поборювання й жадоба нагромадження стали масовими нормами соціальної поведінки. Все це спричинило серйозні суспільні деформації: моральні чесноти асоціюються з життєвим програшем, правосуддя щораз більше ототожнюється з корупцією та правом сили, зросла криміналізація суспільства, поглибився розрив між бідними та багатими. Це призвело до атомізації суспільства, викривило міжлюдські стосунки, а також породило відчуження між політичною владою та народом і недовіру до держави загалом.

Відродження потребують усі пласти українського суспільства. Ми переконані, що всі виразки нашого суспільства є лише проекціями головної проблеми — замулення нашого духу. Майбутнє України вимагає піднесення гуманітарно-духовних цінностей над короткозорим економічним зиском та політичною доцільністю.

Нашою метою є становлення вільного народу України, об’єднаного спільними духовними вартостями, здатного творити моральну політику, справедливу економіку та соціальне благо.

Ми не єдині у своєму прагненні сприяти оздоровленню українського суспільства. У кожному українському місті чи селі є чимало людей, які чинять тихий опір руйнівним тенденціям. Їхня слабкість — в їхній розрізненості, у тому, що вони не подали одне одному руки.

Ми об’єдналися самі й закликаємо об’єднуватись інших довкола таких принципів:

1. Примат свободи та людської гідності. Людина є вільною особистістю, а не придатком державної машини і фінансового капіталу.

2. Верховенство права та справедливий суд. Рівність перед правосуддям — замість вибіркового застосування закону, що заперечує сам принцип правосуддя та перетворює його на інструмент авторитарної примхи.

3. Доброчинство та взаємодопомога в суспільстві — замість патерналістських і авторитарних тенденцій державної політики; солідарність із людьми в потребі.

4. Партнерство та кооперація у сфері національного господарства — замість олігархічного монополізму, чесна конкуренція — замість хижацького взаємознищення і споживацького світосприйняття.

5. Взаємна відповідальність влади й суспільства за вибір належних і пропорційних засобів для захисту своїх інтересів. Добрі суспільні справи робляться лише добрими способами.

6. Спроможність до самоорганізації у вирішенні та обстоюванні соціально-політичних питань — замість політичного маніпулювання або схильності до зневіри.

7. Особиста посвята і жертовність, особливо політиків, заради суспільного блага — замість спекулятивної політики роз’єднань та ворожнечі. Будь-які суспільні зміни вимагають посилення політичної моралі та культури, особистого прикладу.

Домогтися встановлення нових «правил гри» в державі можна лише шляхом послідовної громадської взаємодії та суспільного консенсусу. Щоб забезпечити і те, і те в суспільстві, потрібно:

• відновити чесну, фахову та продуктивну розмову навколо життєво важливих його проблем, давши волю творчій ініціативі людей;
• гарантувати в цій дискусії право голосу всіх сегментів суспільного життя, незалежно від регіональних, ідеологічних чи будь-яких інших відмінностей;
• сформувати критичну масу громадян, які здатні жити у свободі та правді, брати відповідальність за свої вчинки й утверджувати моральну політику та спільне благо.

Ми почали діалог. Закликаємо всіх громадян об’єднатися навколо відповідальності за майбутнє своєї країни. Ми започатковуємо Національний круглий стіл, який має стати новим суспільним інститутом вираження суверенної волі громадянського суспільства. Запрошуємо всіх людей доброї волі долучитися до підготовки і проведення цього заходу, організовуючи подібні форуми на місцевому рівні та обговорюючи найнагальніші національні пріоритети сьогодення.

Україна нашої мрії досі не постала тому, що ми очікували її в подарунок. Натомість такого роду мрії стають реальністю лише з великої віри й поту нашого чола.

В’ячеслав Брюховецький, Богдан Гаврилишин, Семен Глузман, Володимир Горбулін, кардинал Любомир Гузар, Іван Дзюба, Мирослав Маринович, Мирослав Попович, Євген Сверстюк, Вадим Скуратівський, Ігор Юхновський

13 грудня 2011 року

//1-12.org.ua/zvernennya

//1-12.org.ua/deklaratsiya

//vgazeti.net/translyaciya-nacionalnogo-kruglogo-stolu-ukra%D1%97nsko%D1%97-inteligenci%D1%97/

//www.radiosvoboda.org/content/news/24537127.html

Українська хартія вільної людини (Ініціативна група «Першого грудня») 2012 

Заява Ініціативної групи «Першого грудня» у зв’язку з подіями 3 липня у Верховній Раді України 

Заява ініціативної групи «Першого грудня» щодо законопроекту «Про засади державної мовної політики»

Безсоромна законодавча самодіяльність регіонів

Влада, яка не має програми, починає зі зміни законів. 

Згадаймо, що в «Історії одного города», а саме города Глупова, Салтиков-Щедрін виводить ряд градоначальників, які бачили, що закони у Глупові не діють, тому приходили зі своїми законами. Серед них був і проект «Об упразднении всех наук, с таким однако расчетом, чтоб российское государство в учености было впереди всех».

Сьогодні в Україні влада донецьких регіонів прискорено повертає нас до позавчорашньої однопартійної системи, яка живиться ідеями та інструкціями Кремля.

Радіо уже з самого ранку говорить про гречану кашу, ціни на ринку і наведення справедливості у житловому секторі. Телебачення показує нам побутові негаразди, кримінальні цікавинки і нещасні випадки, а також заклопотане піклування Президента про народ.

Водночас ми не чуємо живого слова Педагога 1 вересня, не чуємо Національної тривоги в день 25 роковини загибелі Василя Стуса. На вершинах – безпам’ять уроків нашої історії!

Але ось в Інтернеті з’явився проект депутата Вадима Колесніченка – Декларація Верховної Ради України «Про гідність, свободу і права людини».

Така думка виношувалася ще в головах брежнєвських комсомольців: виставити щось своє, совєтське, як альтернативу «Декларації прав людини», де проголошуються основні принципи, які довелося вождям підтвердити своїм підписом, але все рівно КГБ при обшуках вилучало той документ. Бо він «втручався у внутрішні справи Радянського Союзу», який має свої власні поняття і про права, і про саму людину. Але обережна совєтська дипломатія не зважувалася виходити на міжнародний простір з такими заявами. Вони трималися застереження одного російського царя: «Дабы дурь каждого всем видна была».

Регіонали при владі нічого не бояться і 

нічого не соромляться

Вадим Колесніченко вважає, що «наразі назріло питання про встановлення фундаментальних морально-етичних основ розвитку українського суспільства, які в дечому відрізняються від утилітаристських принципів західної цивілізації».

Більше того, Колесніченко виліз на котурни українського патріотизму і вигукнув про «закладення істинно українських підвалин прав людини».

Тут би його Табачник смикнув за штани, але Колесніченко міг би відповісти зуботичиною: «Що ти, не розумієш, що то калька з «истинно русских этических основных прав человека»?

А тут вже регіонали будуть одноголосно. Автор декларації знає, що «сучасна система так званих універсальних прав людини відображена в більшості міжнародних документів, закріплена в Конституції та низці законів України… не працює належно на українському ґрунті».

Як тут не згадати Кучминого розчарування: «Національна ідея не спрацювала». Але ж товариші-посткомуністи, зважте: навіть кінь не спрацював би, якби його замкнути в стайні, та ще й спутати!»

Як же може спрацювати національна ідея в руках національно байдужих, а то й ворожих совків, які не люблять тієї ідеї? Як може «працювати» Конституція України, коли ви самі насміхаєтесь над нею, а свого президента називаєте іронічно «гарантом конституції».

Великі поняття на плаксо-побутовому рівні

Ви знаєте, чому працюють на Заході закони і права людини?

А тому що там до них серйозно ставляться. Саме на ґрунті протестантської етики: сказав – зробив. Чи може бути на Заході Президентом людина з кримінальним минулим?

Чи можна уявити на Заході передачу якоюсь країною своєї території іншій країні без обговорення і дебатів у парламенті?

Чи можна на ґрунті «ліберально-протестантської західної традиції» створювати парламентську більшість методом купівлі чужих депутатів по 1 мільйону доларів за штуку?

Колісніченко декларує: «За своєю гідністю людина покликана до добрих справ», до «відповідальності одного перед одним», «не ігнорувати духовні і культурні традиції», а «права людини не повинні суперечити любові до Вітчизни»…

Таку декларацію можна доповнити докладними приписами: не жирувати за рахунок бідних, не будувати свою дачу на чужому, не хапати цілу миску державних пирогів, призначених для багатьох…

Але при чім тут права і при чім тут гідність? В декларації ті великі поняття вживаються на плаксо-побутовому рівні. За ними нема ні євангельської глибини, ні національної свідомості і гідності. За стилем то звичайна публіцистика типу «морального кодексу будівників комунізму». Але там, у тому кодексі, була принаймні гуманізація режиму – замість сталінської підозриливості, жорстокості проголошувалось: «Людина людині – друг, товариш і брат».

Тут же – сентиментальні балачки про бережливість, пошану, любов, духовність і особливо Церкву. І все це в дусі «православного атеїзму», за яким не відчувається суворих Десяти Заповідей, обов’язкових для всіх, а не тільки для політичних противників.

Якби такий документ з’явився 30 років тому, то Колесніченка пожурили б за «отсебятіну» та «гнилий лібералізм», а Стуса і Марченка засудили б на 15 років за вимогу дотримання Прав Людини і Свободи Слова, незалежної від політичної кон’юнктури.

Але документ з’явився в 2010 році. У ньому є нарікання на брак законослухняності, моралі, бережливості і загальної культури та освіти.

Але треба щось робити, а не декларувати! Яка може бути культура і самоповага, коли у вас міністр освіти некультурний і безсоромний перед народом?

От якби Колесніченко написав декларацію про потребу сорому в нашому суспільстві і політикумі, то тут, принаймні, ясне поняття, і всі одразу зрозуміли б і схвалили б. Я б навіть підказав розділи.

А на початку я все таки радив би написати обнадійливі слова Щедріна: «Однажды ночью к Глупову пришел стыд».

1. Як розуміти євангельське: «Ні Бога не боявся, ні людей не соромився».

2. Сором як стимул до покаяння.

3. Як навчати соромитись.

4. Що робити з безсоромними.

5. Служба стеження за безсоромністю зверху і знизу.

Є підстава думати, що така декларація про культивування сорому і викриття безсоромності об’єднала б працюючі верстви нашого суспільства – як на сході, так і на заході України.

Євген Сверстюк, 08.09.2010

//www.radiosvoboda.org/content/article/2151675.html

__________________________

Проект Декларації про гідність, 

свободу і права людини

Авторський колектив:

1. Колесніченко В.В. – Народний депутат України, Голова Ради ВОО «Правозахисний громадський рух «Русскоязичная Україна»;

2. Бортнік Р.О. – Голова Всеукраїнської громадської організації «Правозахисна організація «Спільна Мета».

Текст законопроекту та супровідні документи (DOC):

Проект Декларації 27.08.2010

Подання 27.08.2010

Пояснювальна записка 27.08.2010

Авторський колектив 27.08.2010

Документи, пов'язані із роботою над законопроектом (DOC):

Висновок комітету 08.02.2012

//w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=38408