Сьогодні день народження Ігора Мельника (1952–2017), одного з творців української Незалежності, який вписав кілька власних сторінок до історії нашого поступу на межі тисячоліть. Насамперед як львовознавець, журналіст і редактор, і просто креативний чоловік. Сторінками книжки Надії Мориквас « Люди свого часу» («Апріорі», 2019).

Зал книгарні «Є», де 23 вересня 2009 року Ігор Мельник презентував свою нову книгу «ЛЬВІВСЬКИЙ НОВИЙ СВІТ та південні околиці міста від Святого Юра до Наварії», нагадував зібрання Клубу шанувальників Львова. Автор, креативний дослідник Королівського столичного міста, який за останніх два роки видав два великі дослідження, обіцяв своїм шанувальникам ще 5 таких книжок, Насправді вийде 10. Але хто тоді міг про це знати?

Якщо розглядати наше місто як величезний архів кам’яних документів, то Ігор Мельник – не тільки здійснює їх реєстр, а й прочитує дуже пильно. Здавалося б, усе вмістилося в його книзі «Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості королівського столичного міста Галичини»», що вийшла у видавництві «Центр Європи» у 2008 році. Але вона тільки започаткувала цілу авторську серію «Львівські вулиці і кам’яниці».

Автор розпочав свою детальнішу мандрівку історичною мапою Львова саме з VI-ї історичної дільниці Львова – Нового Світу, бо вона густо насичена красномовними пам’ятками львівської цивілізації. Ця мандрівка починається від собору Святого Юра – з його особливою аурою, яку творили святі отці, духовні провідники галицьких українців, де відбувалися визначні громадянські події… На  Святоюрській горі, зокрема на теперішніх вулицях Листопадового чину та О. Новаківського, є найбільше у Львові скупчення художньо-меморіальних музеїв та будинків, споруджених відомими архітекторами. Отож автор пропонує тут створити «Львівський Монмартр». Не вистачає дещиці: доброї промоції та пари стильних кав’ярень, де б збиралися львівські митці…

Це жива історія і жива архітектура, бо вона має продовження.

Для теперішніх львів’ян, навіть доволі обізнаних, ця книга по-новому відкриває очі на речі, здавалося б, відомі. Справді, корисно побачити в одному контексті – Нового Світу на початку нинішньої вулиці Степана Бандери – поруч, а вірніше, майже навпроти один одного два таких об’єкти – площу Шашкевича з будинком колишнього Музичного інституту ім. М. Лисенка в стилі української сецесії, із стінописами Модеста Сосенка, з її нереалізованими планами будівництва Українського театру – і «тюрму на Лонцького». Тут кілька окупаційних влад влаштовували свої катівні, і тут, вже за незалежної України, 1999 року, замучили невинного – Юрія Мазолу, а в 2004 році на тюремному дворі, на кістках закатованих планувалося спорудження житлового будинку з підземними гаражами… На думку І.Мельника, на цьому місці найдоцільніше було б створити меморіальний парк з каплицею Блаженних Омеляна Ковча та Романа Лиска, в’язнів тюрми, що стала б пам’ятником всім жертвам цієї катівні.

Зайве говорити, що книжка насичена маловідомими архівними документами, спогадами очевидців.

Книгу І.Мельника сприйняли як рідну краєзнавці, історики, мистецтвознавці, письменники…

Відомого дослідника Львова Олександра Шишку найбільше вразила «титанічна архівно-дослідницька праця», яку здійснив Ігор Мельник. Дослідник переконаний, що таку працю автор мусив роками виношувати у своєму серці. Бо як інакше можна уявити собі всі ті нюанси і про людей, і про кам’яниці, і про архітектуру, про різні аспекти тої чи іншої дільниці?!

Зав. кафедрою економічної та соціальної географії України ЛНУ ім. І.Франка, професор Олег Шаблій, який підготував до видання комплексний план-атлас Львова, сказав, що йому та редколегії дуже допоміг Ігор Мельник, який чітко уявляє собі географію та топографію, пов’язану з історією Львова. Професор підкреслив, що Ігор Мельник як дослідник дивиться на Львів українськими очима, і вслід за істориком Іваном Крип’якевичем творить власні «проходи по Львові».

Але чи не письменники оцінили обидві книги І.Мельника за найвищою шкалою!

Роман Іваничук, зокрема, зізнався, що йому, як авторові кількох романів про Львів, завжди не вистачало такої книжки. На його думку, щоби написати її, мало величезної ерудиції, якою володіє Ігор Мельник:

– Тут стільки інформації і стільки душі вкладено, і стільки знань і стільки бажання поділитися тими знаннями зі мною, з читачем!.. Я дивуюся і захоплюсь тим технарем, в якому жив не журналіст, не краєзнавець, а справжній письменник, який пише так, що коли я, трохи посвячений в секрети Львова, починаю читати його книжку, і першу і другу, то не можу відірватися, бо це страшенно цікаво.

Поет Ігор Калинець розповів, як він молодим відкривав Львів за допомогою українських книжок про місто, яких тоді, у 50-х роках, було дуже мало: насамперед «Сучасний Львів» Олени Дашкевич, книжки Степана Шаха а також Миколи Голубця і Григорія Островського – про мистецький Львів. Але йому завжди не вистачало такої комплексної книжки, яку написав І. Мельник.

 

 

На відміну від шановного метра, Ігор Мельник відкривав свій Львів ногами. Спочатку здійснював проходи містом з блокнотом: записував будинки, як вони виглядають. У його базі даних – фактично всі будинки Львова, в межах до 1931 року, тобто до створення так званого Великого Львова, які автор згодом сфотографував і зафіксував на цифрових носіях. І це добре, бо деякі з них вже щезли. Буквально протягом останніх двох-трьох років щезають цілі будинки, замість металевих чи дерев’яних брам ставлять броньовані, вішають кодові замки: зараз важко і заглянути в якісь подвір’я, виростають високі паркани, які закривають цікаві об’єкти…

– Мені хотілося власне повернутися до давньої традиції польських дослідників міста, того ж Францішка Яворського, розповідь якого про Городоцький цвинтар, що не існує вже 100 років, увійшла до моєї книги про Новий Світ. Вони показували місто не через путівник, а писали так звані урбаністичні історичні есеї. У моїх книжках багато особистого… Я не історик, тому дозволив собі не надто посилатися на документи, а давати свої враження, це мої польові дослідження міста.

Ця книжка сповнена безліччю цікавих деталей: автор з любов’ю описує міські брами, сходи, перила, металеві огорожі, барельєфи… У ній – багато готових сюжетів для письменників: адже за кожною старою кам’яницею, її мешканцями, зміною її власників, а відтак – зовнішнього вигляду, пов’язаною із зміною смаків та моди – криються цікаві пригоди, які хочеться відчитати й продовжити.

Хочу наголосити власне на тій  жанровій якості книги, яку автор визначив як урбаністичні есе. Справді, тут є ледь примітна, але нерозривна упродовж усієї розповіді присутність автора: його особисте ставлення до долі «кам’яних документів» і їх потрактування, до історичних постатей і подій. Адже однією з прикмет есе є його закорінення в сучасність, про яку б епоху не йшлося. Отож, маємо урбаністичні есе Ігоря Мельника, небайдужого і діяльного нашого сучасника.

Як журналіст з великим досвідом, дослідник і письменник, Ігор Мельник знайшов свою щасливу нішу, знайшов також оптимальне місце для її реалізації. Це видавництво «Центр Європи», яке спеціалізується на випуску «розумної» книжки – пізнавальної, науково-популярної, мистецької, що теж зайняла своє місце в бібліографії Автора.

Як підкреслив у своєму виступі на презентації директор видавництва Сергій Фрухт: все починалося з часопису «Галицька брама», що виходить при видавництві і яку 15  років тому почав редагувати Олександр Шишка, а зараз продовжує Ігор Мельник.

Насправді це почалося 2005 року, коли Ігор Мельник вів свої міські хроніки у львівській газеті «Поступ». А на сторінках нашого журналу «Річ», віднедавна – віртуальних сторінках, де Ігор є редактором відділу «Урбаністика», він не тільки теоретично узагальнює свої знахідки, а й намацує тенденції розвитку міста. Готуючи водночас до видання урбаністичні есеї про інші історичні дільниці Львова. Ще має бути п’ять таких книжок!

«Річ», 29 вересня 2009

 

П.С. Ігор Мельник сповна виконав свою тодішню обіцянку. Він видав 10 книжок про Львів: 9 – з авторської серії «Львівські вулиці і кам’яниці». А остання –  автори уникають такого визначення, воліючи казати «нова» або «найновіша» – «Вулиці Львова» – вийшла за межами Львова у харківському видавництві «Фоліо» цього року, й Ігор устиг її презентувати на 24 Форумі видавців. Книжка вийшла компактним довідниковим форматом, узагальнивши посутню інформацію з попередніх видань. І стала справді останньою і водночас підсумковою  в долі невтомного дослідника, залюбленого в рідне місто.

Ігор Мельник був  креативним чоловіком у всьому, з чим тільки не стикався – з людьми, з явищами, з проблемами. Він продукував проекти і залучав до них своїх друзів чи прилучався до них. Так, 2000-го року Ігор підтримав проект журналу «Річ» і став моїм заступником. Я звикла радитися з ним, розраховувати на його постійну підтримку, уточнювати будь-яку інформацію – це завжди було легше і швидше, ніж ритися в словниках чи в інтернеті.  Ось і зараз –  поривалася зателефонувати Ігореві, щоби запитати його – скільки ж насправді він видав книжок, хоча варто мені підійти до книжкової шафи і перерахувати їх. Його аватарка ще на «фейсбучній» стрічці – він ще з нами. Він завжди буде з нами – доти, поки ми будемо творити нові проекти, писати свої історії.

2009–2017

 

На обкладинці: Ігор Мельник з Андрієм Квятковським