Академічна свобода

Академі́чна свобо́да — самостійність і незалежність учасників освітнього процесу під час провадження педагогічної, науково-педагогічної, наукової та / або інноваційної діяльності, що здійснюється на засадах свободи слова і творчості, безперешкодного поширення знань та інформації, проведення наукових досліджень, а також використання відповідних результатів. Академічна свобода реалізується з урахуванням обмежень, встановлених законом.

На міжнародному рівні принципи академічної свободи закладено у Великій хартії європейських університетів (м. Болонья, 18.09.1988), Рекомендаціях ЮНЕСКО та МОП «Про статус викладацьких кадрів вищих навчальних закладів», Лімській декларації «Про академічну свободу та автономію вищих навчальних закладів» (м. Ліма, 10.09.1988) та інших документах.

До академічних свобод можна віднести три основні свободи:

Свобода досліджень. Дослідник має право вільно обирати напрями і методологію власних наукових пошуків, включно із суперечливими або непопулярними поглядами, порушувати будь-які проблеми, здійснювати широку апробацію здобутих результатів наукових розвідок. При цьому він може вимагати від керівництва реалізації політики інтелектуального розвитку, належного і кваліфікованого управління. Академічна свобода не усуває обов’язку проводити дослідницьку діяльність на основі добросовісного пошуку істини.

Свобода викладання. Викладач вільний від інституційної цензури, може мати власну думку, незалежну від установи або системи, в яких він працює, має право брати участь у професійних або академічних органах. Викладач самостійно визначає, як саме читати лекцію, практичне чи іншого типу заняття, та, не зазнаючи обмежень, обирає навчальні матеріали, методи, формати викладу. Водночас принципи академічної свободи не заперечують підзвітності викладачів вищим навчальним закладам.

Свобода научіння (отримання знання). Студент має право здобувати знання відповідно до своїх потреб та інтелектуальних запитів, обирати навчальний курс, форми навчання та позанавчальних занять. Він може висловлювати власну думку в ході занять.

Категорія академічної свободи відома ще з античних часів, а саме з Академії Платона. У Середньовіччі відродилася в концепції «вільних мистецтв». Набула поширення в добу модерну («Науковчення» І. Фіхте) та здобула переосмислення в постмодерні. У сучасній системі освіти академічна свобода — складник міжнародного освітнього права та фундаментальний принцип, на який спирається діяльність університетів багатьох країн світу, зокрема, країн-підписантів Болонської декларації. В основних документах Болонського процесу термін «академічна свобода» асоціюється з терміном «інституціональна автономія», оскільки умовою академічної свободи є автономія вищого навчального закладу.

Користування академічною свободою покладає відповідальність на всіх учасників освітніх і науково-дослідницьких програм.