«Україна зараз, це Грузія 1990-х». Розповідь про українку з великим серцем, грузинську гостинність та жіночу мудрість

Валентина Василівна Марджанішвілі (в дівочості Мельниченко) народилася на Київщині, але росла в Дніпропетровській області. Навчалася в Дніпродзержинському індустріальному інституті. 1983 року одружилась і переїхала до Тбілісі. Згодом закінчила тут технічний університет, а потім отримала і другу освіту — філологічну. Має двох доньок і сина, п’ятеро онуків.

Валентина з родиною біля пам’ятника Тарасу Шевченко у Тбілісі

«Ось вже 18 років займаюся громадською діяльністю, зокрема в сфері культури, освіти, видавництва. 1999 року була головою оргкомітету по створенню української школи ім. М. Грушевського, в якій пропрацювала 13 років. Зараз очолюю Центр розвитку та творчості ArtBoomGe. Цей заклад започаткувала разом з партнерами — українками Вірою Таніш та Юлею Андгуладзе. Це бізнес-структура, у якій багато творчих і освітніх складових для дітей і дорослих. Вона містить різні студії (художню, театральну, танцювальну). На базі центру діють три громадські українські організації. Досить часто проводяться культурні заходи, зустрічі. Нам всього другий рік», — розповідає Валентина Василівна.

Є у Тбілісі і українська суботня школа, що називається «Веселка». Діти у ній вчать українську мову, пісню і танці.

Проводяться також відкриті заходи — Пасхальні свята, святкування Різдва Христового. Нещодавно проводили вечір «Запалім скорботну свічку» в пам’ять жертв Голодомору.

«Це дійство ми присвятили людям, які вижили в той жорстокий час, переїхали на грузинську землю і пустили тут своє коріння», — пояснює жінка.

З найближчих планів — організація ярмарку-виставки з майстер класами про народні ремесла під супровід української народної пісні.

«В нашому центрі навчаються діти різних національностей — казахи, узбеки, турки, вірмени, азербайджанці, росіяни, українці… Аудиторія переважно російськомовна. Ми ламаємо їхні стереотипи. Ми відкриті для всіх. Останнім часом в Тбілісі приїжджають багато українців, зокрема переселенці зі сходу України, і започатковують тут свій бізнес, дехто приїжджає до родичів, втікаючи від бойових дій на Батьківщині. Найпершими в нашому центрі були двоє діток з Донецька (ми взяли їх на безкоштовне навчання до різних студій). Якщо батьки працевлаштовані, вони оплачують навчання своїх дітей», — уточнює Марджанішвілі.

Свою творчу діяльність Валентина поширює не лише на дитячу аудиторію. При посольстві організовано курси з вивчення української мови, де жінка працює викладачем. Курси відвідують дорослі люди, які бажають вивчити українську мову (для роботи чи просто для себе). Фінансування на себе взяла місцева бізнес вумен.

У 2001-2009 рр. Валентина була редактором газети «Український вісник». А нещодавно стала ще й автором і видавцем першого грузино-українського розмовного словника.

«Нині в соцмережах є наша велика група «Українці в Грузії». Там містяться рекомендації щодо допомоги українцям, а також анонсується інформація про різні акції та події, які відбуваються в Грузії на захист українців. 23 квітня 2016 року ми організували проект «Веснянки на Київській вулиці». Суть його полягала в реконструкції в старій частині міста вулиці Київської (ми висадили каштани, пофарбували лавки, облагородили місце для культурного відпочинку, влаштували ярмарок в українському стилі (продавали вироби легкої промисловості, ювелірні вироби, хендмейд декор). 24 жовтня провели акцію за мир в Україні — « Стоп, Путін»».

Валентина з особливою симпатією розповідає про співпрацю з жіночою радою Грузії:

«На сьогодні жіноцтво схвильоване майбутнім своїх дітей, питання миру стоять на першому плані (адже Грузія у 2008 році пережила велику трагедію — збройний конфлікт з Росією). Питання захисту жіночих прав постійно на порядку денному. В Грузії живуть жінки різних національностей, тому періодично виникають питання стосовно менталітету, положення жінки в сім’ї, ранніх шлюбів і так далі»

Окрім того, що Валентина успішна жінка в роботі, вона ще й гарна мама та щаслива бабуся, бо має трьох дітей (дві доньки і син) та п’ятеро онуків. Усі вони живуть в Грузії. Доньки гарно володіють українською мовою і мають чоловіків з українським корінням. Син займається громадською роботою, правозахисними питаннями, зокрема, бере участь в проекті «Джерела толерантності», започаткованому в Україні. Цей проект об’єднав дітей різних національностей, які населяють Грузію. У серпні 2016 року був створений табір для дітей, які постраждали від окупації (абхази, осетини, кримчани, українці), у якому надають психологічну допомогу дітям, за допомогою інтерактивних тренінгів, ігрових ситуацій роз’яснюють правила поведінки та життя в нових умовах.

Нещодавно Грузію відвідали діти з Волновахи в рамках проекту «Діти просять миру». До країни на відпочинок запросили 10 творчих діток, які співають та танцюють. Надалі цей проект буде поширюватися і на країни Європи.

«Мені 55 років,— каже українка, ще хочеться активно діяти, творити, приносити користь людям».

За почесну працю на благо України далеко за її межами Валентину Василівну у 2009 році нагороджено орденом за заслуги 3-го ступеню, а у 2016 році — медаллю « 25 років Незалежності України».

«Це надає наснаги, але я ніколи не діяла задля нагород. Все роблю лише від душі і вдячна всім, хто підтримує, відгукується, допомагає…»

«Сьогоднішня Україна, це Грузія у дев’яності»

Проживши 33 роки в Грузії, Валентина Василівна згадує про перші складнощі в чужій країні. Адже адаптуватися до нових умов завжди важко. Робота в поєднанні з сімейними обов’язками допомогла обрати заняття для душі:

«Коли моїй першій донечці виповнилося 4 роки, я почала цікавитися історією цієї країни, зрозуміла, що у грузинів багата древня культура. Жінки тут надзвичайно мудрі, вони є «шиєю, яка повертає чоловіка в потрібну сторону». Звичайно, в суспільстві є свої плюси і мінуси, але мені тут привабливо бути душею. За Україною боляче спостерігати, тому що вона зараз переживає те, що переживала Грузія у дев’яності. Я добре пам’ятаю ті часи, адже саме вони породили чуйність, взаєморозуміння, людяність в грузинів. Тому й Україна мусить пережити буремне сьогодення, адже біда єднає людей, робить їх сильнішими».

Нині Грузія — розвинута країна, яка з кожним роком все більше приваблює до себе європейського туриста своєю первозданною красою. Сюди приїжджають польські туристи, українські, російські…

«Я вважаю, що саме добром потрібно міняти ставлення зомбованих людей до грузинів, щоб вони, повертаючись додому, везли лише позитив про нашу країну і про наш народ», — переконана Марджанішвілі.

«Робіть, як грузинки»

Нашим( українським) дівчатам Валентина радо дає настанови:

«Не беріть руки в боки і не тупайте ніжками, а робіть все, як грузинки, тоді все буде добре у ваших сім’ях».

В Грузії шлюби або дуже ранні, або дуже пізні. Якщо хлопець чи дівчина «вчасно» не одружується, то має великі шанси залишитися самотньою людиною.

Цікаво, що більше половини грузинок після одруження залишаються дівоче прізвище. Особливо це актуально у випадку, коли у батьків народжувались лише дівчата, які залишають своє прізвище, щоб воно не зникло.

Валентина розповідає і про відмінності у вихованні грузинських і українських дітей: «Ми, українці, часто сваримо своїх дітей, ставимо їм в приклад інших. У грузинських сім’ях все по-іншому: вони з дитинства пестять своє чадо, оточують любов’ю і турботою, і діти виростають добрими, люблячими, незакомплексованими і успішно реалізовують себе в житті. Не потрібно тиснути на дитину, а лише направляти її емоції в потрібне русло».

«Грузію руйнували, але вона відроджувалась»

Грузини славляться своєю гостинністю і завжди радо зустрічають туристів. Тбілісі — красиве місто, культурний осередок країни. Окрасою є стара частина міста — «шматочок , на якому зосереджені культурні надбання, красиві архітектурні пам’ятки , церкви різних національностей, які здавна населяють цю територію.

Тбілісі славиться старими вуличками і будинками, які несуть цікаву історію, пам’ять століть, а ще у старому Тбілісі вражають панорами гірських пейзажів. Це казковий куточок світу, звідки навіть їхати нікуди не хочеться.

«Хто Грузію тільки не загарбував. Не руйнував, але вона відроджувалась…Грузією якщо захворів, то це на все життя. Хто не захворює, тому немає тут місця», — впевнено каже Валентина, і продовжує: Я люблю піші подорожі в гори і поїздки до моря. Тут і екстремальні подорожі, і пізнавальні екскурсії релігійного характеру, і давно започаткований зелений туризм — відпочинок в сільській місцевості, у тиші гір і лісів».

Рубрика про українців за кордоном #СвітНаш_ua виходить за підтримки компанії UKRPERSONAL PLUS  

Самое читаемое: