Її шапки не лише зігрівають, а й оберігають – як молода жінка з Тальнівщини допомагає військовим

Як здолати народ, якщо кожен намагається зробити свій посильний вклад у Перемогу. І прикладів таких з початку повномасштабного вторгнення бачимо безліч щодня. Від приготування консервів та випікання пиріжків, приготування сухих супів та борщів, пошиття балаклав, розгрузок, виготовлення оберегів та терморегуляторів і навіть надання перукарських послуг захисникам із загонів територіальної оборони та самооборони, що сформовані практично в кожному селі. Одним словом, хто чим може, тим і допомагає, не кажучи про фінансову підтримку армії. Без сліз не можна дивитися, як старенькі віддають на потреби армії всі свої збереження. Ті, що на смерть були, як самі зізнаються.

– Як тільки розпочалася війна, ми з чоловіком більшу частину своїх заощаджень відразу перерахували на потреби ЗСУ та частину у фонд Тараса Чмута «Повертайся живим», і жодного разу про це не пошкодували, – розповідає молоде подружжя, яке тимчасово повернулося до батьків на Тальнівщину. Без роботи залишилися обоє – чоловік-айтішнік та дружина, яка до війни працювала у центрі надання психологічної допомоги. Проте руки не опустили: чоловік відразу записався до загону місцевої самооборони. Зізнається, почав інтенсивно займатися вивченням англійської, аби можна було згодом запропонувати свої послуги на європейському ринку. А дружина, крім надання онлайн-консультацій своїм клієнтам, взялася за улюблене заняття – в’язання. Побачивши в Інстаграмі, як такі самі майстрині об’єднаються, обмінюються ідеями і в’яжуть солдатам шапки, носки, балаклави, долучилася до справи. Каже, нитки на головні убори та балаклави їй висилали, а на носки пряжу знайшла вдома, – мала чимало. Отож, практично весь місяць не випускала шпиці з рук: аби не комендантська година, то, мабуть, і вночі працювала.

– Я не люблю афішувати те, що я роблю. Вважаю, так повинен робити кожен. Не розумію тих людей, які у цей важкий час думають про власну наживу і не допомагають ні армії, ні переселенцям. Я дуже щаслива з того, що мої речі зігріють когось із солдат, а якщо про енергетику – то ще й будуть оберегом, бо робила я їх як для найрідніших, близьких людей, – розповідає Яна.

Отак крапля по краплі і складається безмежний океан нашої з вами Перемоги!

Марина КАМІНСЬКА

Читайте нас також в Telegram!