Content uploaded by Vitalii Lunov
Author content
All content in this area was uploaded by Vitalii Lunov on Nov 04, 2021
Content may be subject to copyright.
American Journal of Fundamental,
Applied & Experimental Research
journal homepage: https://ajfaer.org
Ukraine and Ukrainians Abroad Not-for-profit Corporation
New York, NY, USA
ISSN 2474-9397
ISSN-L 2474-9400
Published
from the year 2016
Volume 20, Number 1, 2021
102
Clinical and neuropsychological determination and nosospecificity
of rehabilitation potential of patients with neurotic disorders and
somatogenies
Subbota S.O.
ORCID ID 0000-0001-5660-195
Institute of Cognitive Modeling, Kyiv, Ukraine
Lunov V.Ye.
ORCID ID 0000-0002-7085-8454
Bogomolets national medical university, Kyiv, Ukraine
Article info
Accepted 30.03.2021
Subbota S.O.
Scientific Director of the
Institute of Cognitive
Modeling, Kyiv, Ukraine
subbotakpt@gmail.com
Lunov, V.Ye.
PhD, Ass-Prof., Bogomolets
national medical university
lunyov_vitaliy@ukr.net
Subbota, S.O., Lunov, V.Ye. (2021). Clinical and neuropsychological
determination and nosospecificity of rehabilitation potential of patients with
neurotic disorders and somatogenies. American Journal of Fundamental,
Applied & Experimental Research, 20 (1), 102-114.
Based on genetic, paradigmatic, conceptual, and functional analysis of research, the
psychological features of the rehabilitation potential of the individual in the context of
his post-traumatic growth are revealed. The peculiarities of the phenomenology of re-
experiencing in the context of post-traumatic narratives are analyzed and the
conceptual principles of psychosocial rehabilitation and actualization of rehabilitation
potential of personality are generalized.
The conditionality of psychotraumatic experience in persons with neurotic disorders by
types of: aggravation, depression, symptoms of avoidance, distress, maladaptation and
tendency to avoid, neurotic hysteric, psychasthenia, path characterological, immune-
allergic syndrome and discogenic of dissimulative tendencies, obsession with a
traumatic event, tendency to experience the recurrence of a traumatic event,
hyperactivation due to trauma, symptoms of experiencing the intrusion of traumatic
experiences into everyday life, asthenic, ENT syndrome, gastrointestinal syndrome, CCC
syndrome and anemia. But based on neuropsychological research, the gender features
of the rehabilitation potential of people with neurotic disorders and somatogenies are
objectified and differentiated.
Models of rehabilitation potential of persons with neurotic disorders and somatogenies
have been built, which became the basis for differentiation of factors of its prediction
and effect.
Keywords: rehabilitation potential; neurotic disorders; somatogenia;
neuropsychology; neuropersonology; post-traumatic narratives; PTSD; cognitive
modeling.
American Journal of Fundamental, Applied & Experimental Research
ISSN 2474-9397, ISSN-L 2474-9400
Volume 20, Number 1, 2021
Subbota, S.O.,
Lunov, V.Ye.
Clinical and
neuropsychological …
Volume 20, Number 1, 2021
103
Клініко- нейропсихологічна детермінація та нозоспецифічність
реабілітаційного потенціалу у осіб з невротичними розладами
та соматогеніями
Спартак С.О.
Науковий керівник Інституту когнітивного моделювання, м. Київ, Україна
Луньов В.Є.
Кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри загальної і медичної психології Національного
медичного університету імені О.О. Богомольця
Суббота, С.О., Луньов, В.Є. (2021). Клініко- нейропсихологічна
детермінація та нозоспецифічність реабілітаційного потенціалу у осіб з
невротичними розладами та соматогеніями. American Journal of
Fundamental, Applied & Experimental Research, 20 (1), 102-114.
На засадах генетичного, парадигмального, концептуального та функціонального аналізу досліджень
розкрито психологічні особливості реабілітаційного потенціалу особистості в контексті її
посттравматичного зростання. Проаналізовано особливості феноменології повторного переживання в
контексті посттравматичних наративів та узагальнено концептуальні засади психосоціальної
реабілітації та актуалізації реабілітаційного потенціалу особистості.
Обґрунтовано обумовленість психотравматичного досвіду у осіб з невротичними розладами за типами:
агравації, депресії, симптоматики уникання, дистресу, дезадаптації та тенденції до уникання,
невротичного істероподібного, психастенічного, патохарактерологічного, імунно-алергічного синдрому та
вегето-судинної дистонії, та у осіб із соматогеніями за типом диссимулятивних тенденцій, зацикленості
на травматичній події, схильності до переживання повторюваності травматичної події, гіперактивації
внаслідок травматизації, симптоматики переживання вторгнення травматичного досвіду в повсякденне
життя, астенічного, ЛОР-синдрому, ШКТ-синдрому, ССС-синдрому та анемічного синдрому. Та на засадах
нейропсихологічного дослідження об’єктивізовано та диференційовано гендерні особливості
реабілітаційного потенціалу осіб з невротичними розладами та соматогеніями.
Побудовано моделі реабілітаційного потенціалу осіб з невротичними розладами та соматогеніями, що
стало підставою для диференціації чинників його предикції та ефекції.
Доведено емпіричну цінність програми психологічної корекції на засадах генетичної психології,
когнітивного моделювання та нейроперсонології.
Ключові слова: реабілітаційний потенціал; невротичні розлади; сомагенії; нейропсихологія;
нейроперсонологія; посттравматичні наративи; ПТСР; когнітивне моделювання.
Вступ
Впровадження методик експериментального та
нейропсихологічного дослідження в клініці виступають
одними із ключових завдань сучасної медичної
психології. Актуальність медико-психологічного
дискурсу в розумінні здоров’я та реабілітаційного
потенціалу індивіда відповідає тенденціям інтеграції
фахових спільнот України до рамок Міжнародної
класифікації функціонування, обмежень
життєдіяльності та здоров'я (МКФ), прийнятою МОЗ
України (2020).
Проблематика дослідження реабілітаційного
потенціалу сягає широкого кола проблем, зокрема щодо
його концептуалізації як самостійного напрямку
медико-психологічних досліджень та клінічних практик
(Heinemann, Feuerstein, Frontera, Gard, Kaminsky, Negrini,
Richards, Vallée, 2020); уточнення нозоспецифічності та
вікової диференціації (Cowley, Goldberg, Gordon, 2021) та
заходів щодо його планування та програмування
(Bikker, Mes, Sauré, Boucherie, 2020). Зазначається, що
реабілітаційний потенціал виступає прогностичним
показником здатності пацієнта працювати в рамках
стандартної програми реабілітації ґрунтуючись на
особистісних предиспозиціях, соматичних ускладненнях
та соціальній підтримці у відповідності до чинників
якості життя, та незважаючи на хронічні або множинні
вади (Rentz, 1991). Саме фізіологічним та психологічним
можливостям особистості щодо відновлення,
покращення та підтримки оптимального рівня
функціонування та якості життя наголошується в
численних дослідженнях (Johansen, Lindbaek, Stanghelle,
Brekke, 2012). Разом з тим нейропсихологічна
детермінація реабілітаційного потенціалу особистості
попри свою значущість та представленість в зарубіжних
дослідженнях (Wells, Dukarm, Mills, 2021; Champod, Eskes,
American Journal of Fundamental, Applied & Experimental Research
ISSN 2474-9397, ISSN-L 2474-9400
Volume 20, Number 1, 2021
Subbota, S.O.,
Lunov, V.Ye.
Clinical and
neuropsychological …
Volume 20, Number 1, 2021
104
Barrett, 2020; Boosman, Winkens, Heugten, Rasquin,
Heijnen, Visser-Meily, 2015) залишається, певною мірою,
поза належною увагою в дискурсі українських вчених.
Завдання дослідження
1. Визначити зміст та емпіричні кореляти клініко-
та нейропсихологічної детермінації реабілітаційного
потенціалу особистості, яка зазнала
психотравматичного впливу.
2. Створити моделі та визначити
нозоспецифічність реабілітаційного потенціалу у осіб з
невротичними розладами внаслідок сильної
психотравмівної події та осіб із соматогеніями, на основі
чого обґрунтувати програму психологічної корекції.
Матеріали та методи
Концепція дослідження передбачала розгляд
проблеми на особистісному, клініко-психологічному та
нейропсихологічному рівнях. В емпіричному
дослідженні рандомізовано дві групи дві групи: ЕГ-1 (n
68) – особи з невротичними розладами внаслідок
сильної психотравмівної події, ЕГ-2 (n 67) – особи із
соматичними хворобами (виразкова хвороба шлунка і
дванадцятипалої кишки, хронічні холецистити,
панкреатити, хронічні ентерити і хронічні коліти). Як у
першій так і другій групі психічні порушення мають
вторинну природу: у першій групі (ЕГ-1) внаслідок
психогенного впливу від психологічних подій
екстернального погодження; у другій групі (ЕГ-2)
порушення адаптації спричинено реакцією на тілесну
недугу ендогенного походження – соматогенії. Загалом
психічні та поведінкові порушення відносяться до
кластерів МКХ-10: «Невротичні, пов'язані зі стресом та
соматоформні розлади» (F40-F48) та «Розлади настрою»
(F30-F39).
З метою вирішення поставлених дослідницьких
завдань та забезпечення об’єктивності дослідження в
роботі використано емпіричні методи моделювання,
стандартизовані психодіагностичні методики:
* для визначення особливостей реабілітаційного та
особистісного потенціалу використано: - методику
«Реабілітаційний потенціал особистості» (І. Кулагіна, Л.
Сенкевич, 2011), - методику «Авторитарний потенціал
особистості (F-scale)» (Adorno Т., Frenkel-Brunswik E.,
Levinson D.J., Sanford R.N., адаптація Д. Денисовї, 2015);
* для визначення особливостей впливу
психотравматичного досвіду використано: -
опитувальник травматичного стресу (І.О. Котенєв, за
Р.Кадиров, 2020); - шкалу оцінки впливу травматичної
події (Impact of Event Scale-R, IES-R);
* для виявлення особливостей ставлення до здоров’я
та соматичного стану використано: - методику «Оцінка
рівня здоров'я за основними функціональними
системами (В.Войнов, Л.Бугаєв, С.Кульба та ін, 1999); -
опитувальник вивчення ступеня усвідомлення
пацієнтами психологічних механізмів свого
захворювання (Б.Карвасарский, 2002);
* для оцінки особистісних та самодетермінаційних
механізмів використано: - опитувальник «Стиль
саморегуляції поведінки» (В.Моросанова, 1988); -
опитувальник «Контроль за дією» (Ю. Куль, 1991,
алаптація.А. Шапкіна 1997); - шкалу екзистенції А.
Ленгле та К. Орглера (адаптація І. Майніної, О. Васанова,
2010); - методику граничних смислів (Д.Леонтьєв, 1999);
- методику «Коефіцієнт систематизування» (Systemizing
Quotient - SQ) (Baron-Cohen S., Richler J., Bisarya D.,
Gurunathan N., Wheelwright S., 2006); - методику
діагностики когнітивного стилю індивідуальності
(Т.Дудникова, К. Волкова, 2017); - методику визначення
соціальної депривації та її підвидів у дорослих
(Ю.Терлецька, 2015);
* для вивчення об’єктивних когнітивно-емоційних
реакцій мозку та його ЕЕГ картографування
використано: - нейроінтеофейс EMOTIV Epoc X та
програмне забезпечення EmotivPRO і Emotiv Epoc brain
activity;
* для об’єктивної оцінки афективних проявів
застосовано систему фіксації лицевої експресії AffdexMe.
Концептуальні засади теоретичного аналізу (Tkach,
2018; Burgoon, Jones, 1976; Champod, Eskes, Barrett, 2020;
Epoc, 2020; George, Ketter, Parekh, Horwitz, Herscovitch,
Post, 1995; Johansen, Lindbaek, Stanghelle, Brekke, 2012;
Subbota, 2019; 2019a) та розроблена програма клініко-
та нейропсихологічної діагностики стали підставами
для проведення емпіричного дослідження.
Результати
За результатами клініко-психологічного
дослідження визначено особливості показників
реабілітаційного та особистісного потенціалу
досліджуваних ЕГ-1 та ЕГ-2. За наступними
компонентами реабілітаційного потенціалу –
внутрішня картина хвороби (різниця середніх 4,3299,
р=0,000), мотиваційного компоненту (різниця середніх
1,3933, р=0,000), комунікативного компоненту (різниця
середніх 1,5527, р=0,000) та загального показника
реабілітаційного потенціалу (різниця середніх 5,8760,
р=0,000) показники є достовірно вищим в групі ЕГ-1.
Разом з тим компонент адекватної самооцінки власного
стану та потенціалу є вищим у досліджуваних ЕГ-2
(різниця середніх -1,3597, р=0,000). Отримані
результати в цілому засвідчують більш сприятливу
картину реабілітаційного потенціалу о осіб з
невротичними розладами внаслідок сильної
психотравмівної події у порівнянні з особами із
соматогеніями.
Щодо особистісного потенціалу виявлено, що
досліджувані ЕГ-1 переважно характеризуються більш
високими у порівняння з ЕГ-2 показниками раболіпства
(різниця середніх 30,6885, р=0,000), цинізму (різниця
середніх 14,4069, р=0,000), проекції (різниця середніх
17,0134, р=0,000), сексуального моралізаторства
(різниця середніх 25,7191, р=0,000). В той час як
досліджувані ЕГ-2 переважно відрізняються достовірно
високими показниками агресії (різниця середніх -
20,8106, р=0,000) та зосередженості на культі сили
(різниця середніх -22,9467, р=0,000).
Визначення особливостей впливу
психотравматичного досвіду засвідчило, що за
достовірно вищими показниками: агравації (різниця
середніх 21,1745, р=0,000), депресії (різниця середніх
American Journal of Fundamental, Applied & Experimental Research
ISSN 2474-9397, ISSN-L 2474-9400
Volume 20, Number 1, 2021
Subbota, S.O.,
Lunov, V.Ye.
Clinical and
neuropsychological …
Volume 20, Number 1, 2021
105
14,00680, р=0,000), симптоматики уникання (різниця
середніх 19,77722, р=0,000), дистресу та дезадаптації
(різниця середніх 6,26054, р=0,000) відрізняються
досліджувані ЕГ-1. Диссимулятивні тенденції (різниця
середніх -36,73705, р=0,000), зацикленість та
травматичній події (різниця середніх -24,20105,
р=0,000), схильність до переживання повторюваності
травматичної події (різниця середніх -41,53117, р=0,000)
та гіперактивації внаслідок травматизації (різниця
середніх -9,40474, р=0,000) достовірно характеризують
досліджуваних ЕГ-2. Отримані результати корелюють з
більш високою схильністю досліджуваних ЕГ-2 щодо
симптоматики переживання вторгнення травматичного
досвіду в повсякденне життя (різниця середніх -28,7276,
р=0,000) та фізичної збудливості (різниця середніх -
38,0814, р=0,000). В той час як досліджуваним ЕГ-1 щодо
оцінки впливу травматичної події достовірно значущою
є тенденція до уникання (різниця середніх 40,9337,
р=0,000). Зазначені результати уточнюють розуміння
обумовленості впливу травматичного досвіду
чинниками невротизації та соматизації особистісного
структурування.
Узагальнено особливості ставлення до здоров’я та
соматичного стану досліджуваними. Встановлено, що
достовірно вищі показники: невротичного синдрому
(ст.св. 132,442, р=0,000), істероподібного синдрому
(ст.св. 132,223, р=0,000), психастенічного синдрому
(ст.св. 130,349, р=0,000), патохарактерологічного
синдрому (ст.св. 125,677, р=0,000), імунно-алергічного
синдрому (ст.св. 113,250, р=0,000) та вегето-судинної
дистонії (ст.св. 127,470, р=0,000) є характерними для
досліджуваних ЕГ-1. Констатовано, що астенічний
синдром (ст.св. 119,828, р=0,000), ЛОР-синдроми (ст.св.
131,671, р=0,000), ШКТ-синдроми (ст.св. 132,749,
р=0,000), ССС-синдроми (ст.св. 124,210, р=0,000),
анемічний синдром (ст.св. 132,993, р=0,000) переважно
властиві досліджуваним ЕГ-2.
Представлено результати дослідження особливостей
ступеня усвідомлення досліджуваними психологічних
механізмів свого захворювання. Зокрема, визначено, що
досліджувані ЕГ-1 характеризуються переважанням
наступних конфліктів: між потребою швидких
досягнень та відсутністю здатності до зусилля та
наполегливості (різниця середніх 1,8997, р=0,000), між
потребою у досягненнях та страхом невдачі (різниця
середніх 1,7673, р=0,000), між рівнем домагань та рівнем
досягнень (різниця середніх 1,3253, р=0,000), між
прагненням задоволення власних потреб і вимогами
навколишнього середовища (різниця середніх 1,5579,
р=0,000), між нормами та сексуальними потребами
(різниця середніх 1,7884, р=0,000), між власними
вчинками та нормами (різниця середніх 0,6881,
р=0,000), між прагненням до досягнення у всіх сферах
життя і неможливістю поєднати вимоги різних ролей
(різниця середніх 0,7445, р=0,007), між вираженою
потребою проявити себе та відсутністю позитивних
зусиль (різниця середніх 1,3053, р=0,004), між сильною
потребою бути повноцінним чоловіком (жінкою) та
наявністю емоційно-сексуальних невдач (різниця
середніх 0,3887, р=0,006). Разом з тим, досліджуваним
ЕГ-2 достовірно притаманними є такі конфлікти як: між
потребами до незалежності та отримання допомоги,
опіки (різниця середніх -1,2827, р=0,000), між потребами
домінування та підпорядкування (різниця середніх -
1,3428, р=0,000), між нормами та агресивними
тенденціями (різниця середніх -1,1626, р=0,000), між
рівнем довірених завдань та власними можливостями
(різниця середніх -1,5674, р=0,000), між рівнем
домагання та можливостями (різниця середніх -0,3464,
р=0,006). Таким чином досліджувані ЕГ-1 в цілому
характеризуються соціально-рольовими та емоційно-
мотиваційними акцентами ставлення до хвороби, в той
час як досліджувані ЕГ-2 в більшій мірі акцентовані на
соціальному та функціональному аспектах ставлення.
Об’єктивізовано особливості особистісних та
самодетермінаційних механізмів в системі
реабілітаційного потенціалу досліджуваних, зокрема
встановлено достовірні відмінності щодо стилів
саморегуляції їх поведінки. Стилем моделювання
(різниця середніх 1,8576, р=0,000) та гнучкістю
саморегуляції (різниця середніх 2,4491, р=0,000)
характеризуються досліджувані ЕГ-1, в той час як
плануванням (різниця середніх -1,6027, р=0,000) та
програмуванням (різниця середніх -1,8248, р=0,000) –
досліджувані ЕГ-2. В цілому саморегулятивні механізми
є активнішими у досліджуваних ЕГ-2 (різниця середніх -
0,7831, р=0,029). Відповідні тенденції корелюють з
достовірно вищими показниками здатності до
контролю на етапі планування (різниця середніх -
2,5551, р=0,000), реалізації (різниця середніх -2,6102,
р=0,000) та контролю за дією на етапі невдачі (різниця
середніх -0,9868, р=0,000) у досліджуваних ЕГ-2.
Зазначено, що за більш високими показниками
персональності (різниця середніх -23,7331, р=0,000),
екзистенційності (різниця середніх -28,7327, р=0,000) та
реалізованості (різниця середніх -26,4937, р=0,000)
достовірно відрізняються досліджувані ЕГ-2.
Встановлено, що в розумінні та усвідомленні складних
завдань життєдіяльності за індексом децентрації
(різниця середніх -1,0669, р=0,000), рефлексивності
(різниця середніх -0,6242, р=0,000) та негативації
дискурсу (різниця середніх -,9194, р=0,000) переважно
характеризуються особи із соматогеніями (ЕГ-2).
Уточнено, що інтерпретації досвіду за емпатійним
типом переважно характеризує досліджуваних ЕГ-1, в
той час як за типом систематизування – ЕГ-2 (різниця
середніх 20,6446, р=0,000). Тенденції до позитивної
афектації є властивими в більшій мірі досліджуваним
ЕГ-2 (різниця середніх -3,1844, р=0,000), негативної – ЕГ-
1 (різниця середніх 9,9820, р=0,000).
Визначено особливості когнітивного стилю
індивідуальності досліджуваних. Встановлено, що
схильність до полезалежності переважно характеризує
досліджуваних ЕГ-1, в той час як поленезалежності - ЕГ-
2 (різниця середніх -0,4293, р=0,000), вузькістю
діапазону еквівалентності відрізняються досліджувані
ЕГ-1, відповідно, широтою – досліджувані ЕГ-2 (різниця
середніх -0,4190, р=0,000). Толерантність до
нереалістичного досвіду властива досліджуваним ЕГ-2, в
той час як досліджувані ЕГ-1 є інтолерантними щодо
нового досвіду (різниця середніх -1,2867, р=0,000).
Когнітивні тенденції щодо зрівняння більше
притаманні досліджуваним ЕГ-1, проте, загострення –
досліджуваним ЕГ-2 (різниця середніх 0,7845, р=0,000).
American Journal of Fundamental, Applied & Experimental Research
ISSN 2474-9397, ISSN-L 2474-9400
Volume 20, Number 1, 2021
Subbota, S.O.,
Lunov, V.Ye.
Clinical and
neuropsychological …
Volume 20, Number 1, 2021
106
Відповідно, за стилем фокусування відрізняються
досліджувані ЕГ-2, а стилем сканування – ЕГ-1 (різниця
середніх -0,6091, р=0,000). Отримані результати
засвідчують когнітивно-стильову обумовленість
реабілітаційного потенціалу особистості за чинниками
невротизації та соматизації.
Представлено основні тенденції розподілу
показників соціальної депривації та її підвидів у
досліджуваних. Зазначено, що соціально-просторова
депривація (різниця середніх -125,3979, р=0,000),
соціальна депривація комунікації та взаємодії (різниця
середніх -95,6532, р=0,000), соціальна депривація
самоствердження (різниця середніх -35,0094, р=0,000),
соціальна депривація престижу (різниця середніх -
22,6005, р=0,000), соціальна депривація невизнання
(різниця середніх -37,6449, р=0,000), соціальна
депривація безнадійності (різниця середніх -34,5143,
р=0,000), соціальна депривація свободи вибору (різниця
середніх -56,5777, р=0,000) переважно характеризують
досліджуваних ЕГ-2. В той час як досліджувані ЕГ-1
достовірно відрізняються лише за показником
соціальної депривації утрати сенсу (різниця середніх
87,5672, р=0,000). Результати дослідження доводять, що
більше соціально депривованими виявляються особи із
соматогеніями.
На подальших етапах після психодіагностичного
дослідження було проведено нейропсихологічну
діагностику експериментальних груп, яка передбачала
визначення структурно-функціональних особливостей
активності мозку досліджуваних, як об’єктивних
детермінант реабілітаційного потенціалу особистості за
класифікацією Б.Ткача (2018). Для вивчення
об’єктивних когнітивно-емоційних реакцій мозку та
його ЕЕГ картографування було використано останню
версію нейроінтеофейсу EMOTIV Epoc X, а також
програмне забезпечення EmotivPRO і Emotiv Epoc brain
activity. За допомогою програми EmotivPRO виявлено
такі когнітивно-емоційні реакції мозку як: стрес,
залученість, цікавість, хвилювання, зосередженість і
релаксація. ЕЕГ дані було розшифрованоі представлено
зо 100-бальною шкалою. Використання програми
Emotiv Epoc brain activity дозволило в реальному часі
відслідковувати динаміку ЕЕГ активності у процесі
дослідження. Дані представлено у вигляді «гарячих
плям» основних ритмів мозку (дельта, тета, альфа, бета).
З метою об’єктивної оцінки афективних проявів було
використано систему фіксації лицевої експресії AffdexMe
(Epoc, 2020), яка ґрунтується за класифікацією емоцій за
П. Екманом, а саме: злість, огида, страх, радість, смуток і
подив (Ekman, 1957).
В дослідженні виявлено, що в групі ЕГ-1 наявні
особи з функціональним ослабленням дорсолатеральної
(чоловіки 62,4%, жінки 67,1%), орбіто-фронтальної
(чоловіки 21,8%, жінки 15,6%), вентромедіальної
(чоловіки 7,1%, жінки 5,1%) частин префронтальної
кори та передньої цингулярної (чоловіки 8,7%, жінки
12,2%) кори мозку.
У групі досліджуваних ЕГ-2 було виявлено як осіб з
дефіцитарностю (63%) так і з добре розвиненими
ділянками мозку (37% випадків). Отримані дані стали
підставою для кластеризації ЕГ-2 на дві групи: ЕГ-2N
(нормотипові) та ЕГ-2D (дефіцитарні). Група ЕГ-2N
представлена особами з функціональним підсиленням
дорсолатеральної (чоловіки 51,6%, жінки 30,1%),
орбіто-фронтальної (чоловіки 19,4%, жінки 10,0%),
вентромедіальної (чоловіки 13,6%, жінки 48,2%) частин
префронтальної кори та передньої цингулярної
(чоловіки 15,4%, жінки 11,7%) кори мозку. Група ЕГ-2 D
представлена особами з функціональним підсиленням
дорсолатеральної (чоловіки 19,5%, жінки 28,1%),
орбіто-фронтальної (чоловіки 29,6%, жінки 53,7%),
вентромедіальної (чоловіки 34,2%, жінки 12,9%) частин
префронтальної кори та передньої цингулярної
(чоловіки 16,7%, жінки 5,3%) кори мозку.
В подальшому нейропсихологічному дослідженні
групу ЕГ-1 ідентифіковано як ЕГ-1D (дефіцитарні).
Таким чином отримано 24 підгрупи досліджуваних за
критеріями: статі, нейроперсонологічних даних та
приналежності до експериментальних груп.
Таблиця 1
Диференціація досліджуваних груп за статтю
ЕГ-1
ЕГ-2
ЕГ-1D (дефіцитарні)
ЕГ-2N (нормотипові)
ЕГ-2D (дефіцитарні)
-Дл
-Оф
-Вм
-Пц
+Дл
+Оф
+Вм
+Пц
-Дл
-Оф
-Вм
-Пц
ч
ж
ч
ж
ч
ж
ч
ж
ч
ж
ч
ж
ч
ж
ч
ж
ч
ж
ч
ж
ч
ж
ч
ж
62,4
67,1
21,8
15,6
7,1
5,1
8,7
12,2
51,6
30,1
19,4
10,0
13,6
48,2
15,4
11,7
19,5
28,1
29,6
53,7
34,2
12,9
16,7
5,3
Поєднання цих двох біометричних інструментів
дозволило об’єктивізувати показники когнітивної та
емоційної сфер досліджуваних. В інтерпретації
отриманих результатів враховано відомості самозвітів
досліджуваних, структурованого інтерв’ю та
спостереження у момент актуалізації психотравмівної
події.
На першому етапі вивчення індивідуально-
психологічних та нейропсихологічних даних
встановлено наступні закономірності у ЕГ-1D (табл.1)
Відмінності між жінками та чоловіками з
функціональним ослабленням дорсолатеральної
частини префронтальної кори мозку з ЕГ-1D у
когнітивно-емоційних і емоційних показниках. У
чоловіків вищі показники стресу на 10,9 (р≤0.001),
цікавості на 10,8 (р≤0.001), проте нижчі показники
залученості на 2,8 (р≤0.05), хвилювання на 5,3 (р≤0.01)
ніж у жінок. Показники зосередженості і релаксації не
мають достовірно значимої відмінності. У чоловіків
вищі показники злості на 5,6 (р≤0.001), страху на 16,6
(р≤0.001) і смутку на 6,2 (р≤0.001) ніж у жінок.
American Journal of Fundamental, Applied & Experimental Research
ISSN 2474-9397, ISSN-L 2474-9400
Volume 20, Number 1, 2021
Subbota, S.O.,
Lunov, V.Ye.
Clinical and
neuropsychological …
Volume 20, Number 1, 2021
107
Показниках огиди, радості і здивування не мають
достовірно значимої відмінності. Ці відмінності
вказують не те, що чоловіки більш гостро реагую на
стресову ситуацію, проте у жінок обсесивно-
компульсивний розлад більш виражений яскравіше і
сповнений сумішшю емоцій з злості, страху і смутку.
Таблиця 2
Біометричні показники ЕГ-1D
у момент актуалізації психотравмівної події
Анатомо-
функціональні
особливості
мозкової
активності
Ослаблення
активності дорсо-
латеральної
частини
Ослаблення
активності орбіто-
фронтальної
частини
Ослаблення
активності
вентро-
медіальної
частини
Ослаблення
активності
передньої
цингулярної
частини
стать
ч
ж
ч
ж
ч
ж
ч
ж
% по статі
62,4
67,1
21,8
15,6
7,1
5,1
8,7
12,2
Основні
когнітивно-
емоційні
показники
Стрес
88,7
77,8
59,0
68,2
14,5
13,9
96,3
87,4
р≤0.001
р≤0.001
р≤0.001
Залученість
96,4
99,2
40,8
51,3
90,0
98,2
85,2
88,6
р≤0.05
р≤0.001
р≤0.001
р≤0.05
Цікавість
90,1
79,3
61,4
61,7
94,9
97,8
87,3
87,2
р≤0.001
р≤0.05
Хвилювання
93,8
99,1
36,0
48,2
20,1
17,2
73,7
83,2
р≤0.01
р≤0.001
р≤0.05
р≤0.001
Зосередженість
14,1
13,2
23,1
17,6
77,7
82,3
59,9
69,1
р≤0.01
р≤0.01
р≤0.001
Релаксація
6,7
7,7
22,3
19,0
35,5
36,2
13,0
21,9
р≤0.05
р≤0.001
Лицева експресія
Злість
13,7
19,3
53,0
59,5
23,4
31,2
20,9
16,1
р≤0.001
р≤0.001
р≤0.001
р≤0.01
Огида
0,1
1,1
0,5
0,1
0,2
0,1
0,1
0,2
Страх
15,7
32,3
0,0
0,2
2,1
0,6
33,2
47,8
р≤0.001
р≤0.05
р≤0.001
Радість
0,0
0,0
0,0
0,0
11,2
8,1
0,0
0,0
р≤0.05
Смуток
45,5
51,7
1,1
0,1
0,0
0,0
26,0
33,1
р≤0.001
р≤0.001
Здивування
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
Примітка: інтенсивність кольору показує силу прояву. Від білого - мінімум, до багряно-червоного – максимум
інтенсивності.
Відмінності між жінками та чоловіками з
функціональним ослабленням орбіто-фронтальної
частини префронтальної кори мозку з ЕГ-1D у
когнітивно-емоційних і емоційних показниках виявлять,
що у чоловіків вищі показники зосередженості на рівні
5,5 (р≤0.001), релаксації на 3,3 (р≤0.01), проте нижчі
показники стресу на 9,2 (р≤0.001), залученості на 10,5
(р≤0.001) ніж у жінок. Показники щодо цікавості не
мають достовірно значимої відмінності. У чоловіків
нижчі показники злості на 6,5 (р≤0.001) ніж у жінок.
Показниках огиди, страху, радості, смутку і здивування
не мають достовірно значимої відмінності. Отримані
відмінності вказують не те, що чоловіки мають менший
прояв стресової реакції.
Узагальнено відмінності між жінками та чоловіками
з функціональним ослабленням вентромедіальної
American Journal of Fundamental, Applied & Experimental Research
ISSN 2474-9397, ISSN-L 2474-9400
Volume 20, Number 1, 2021
Subbota, S.O.,
Lunov, V.Ye.
Clinical and
neuropsychological …
Volume 20, Number 1, 2021
108
частини префронтальної кори мозку з ЕГ-1D у
когнітивно-емоційних і емоційних показниках. У
чоловіків встановлено вищі показники хвилювання на
2,9 (р≤0.05), проте нижчі показники залученості на 8,2
(р≤0.001), цікавості на 2,9 (р≤0.05), зосередженості на
4,6 (р≤0.05) ніж у жінок. Показники стресу і релаксації не
мають достовірно значимої відмінності. У чоловіків
вищі показники страху на 1,5 (р≤0.05), радості на 3,1
(р≤0.05), проте нижчі показники злості на 7,8 (р≤0.001)
ніж у жінок. Показниках огиди, страху, смутку і
здивування не мають достовірно значимої відмінності.
Отримані відмінності вказують не те, що чоловіків
менше турбує стійкий соматоформний біль.
Представлено відмінності між жінками та
чоловіками з функціональним ослабленням передньої
цингулярної кори мозку з ЕГ-1D у когнітивно-емоційних
і емоційних показниках. У чоловіків вищі показники
стресу на 8,9 (р≤0.001), проте нижчі показники
залученості на 3,4 (р≤0.05), хвилювання на 9,5 (р≤0.001),
зосередженості на 9,2 (р≤0.001), релаксації на 8,9
(р≤0.001) ніж у жінок. Показники цікавості не мають
достовірно значимої відмінності. У чоловіків вищі
показники злості на 4,8 (р≤0.01), проте нижчі показники
страху на 14,6 (р≤0.001) і смутку на 7,1 (р≤0.001) ніж у
жінок. Показниках огиди, радості і здивування не мають
достовірно значимої відмінності. Ці відмінності
вказують не те, що чоловіки більш екстраверт ніші ніж
жінки. На перший погляд у них реакція яскравіша, проте
важче переживають жінки.
Аналізуючи відмінності між групами визначено
наступні закономірності у проявах розладів пов’язаних з
реакцією на психотравмівну подію. Встановлено, що
найбільш стресово реагують особи з ослабленням
дорсрлатеральної та орбіто-фронтальної частин
префронтальної кори мозку, а особливо чоловіки. Не
виявлено стресову реакцію у осіб з ослабленням
вентромедіальної частини префронтальної кори.
Стресові переживання є найактуальнішою проблемою
для всіх підгруп окрім осіб з ослабленням орбіто-
фронтальної кори. Найбільш неспокою спричиняють і
важко переживаються розлади особами з ослабленням
дорсолатеральної частини префронтальної кори та
передньої цингулярної кори мозку, особливо жінки.
Найбільш агресивні прояви характерні особам з
ослабленням орбіто-фронтальної та вентромедіальної
частин префронтальної кори, особливо у жінок.
В групі ЕГ-2N виявлено таступні особливості реакції
осіб без дисфункцій мозку на тілесну недугу
(соматогенії) (табл.3).
Визначено відмінності між жінками та чоловіками з
функціональним підсиленням дорсолатеральної частини
префронтальної кори мозку з ЕГ-2N у когнітивно-
емоційних і емоційних показниках. У чоловіків вищі
показники стресу на 4,8 (р≤0.01), релаксації на 9,7
(р≤0.001), проте нижчі показники цікавості на 2,6
(р≤0.05), хвилювання на 4,2 (р≤0.01), зосередженості на
5,0 (р≤0.01) ніж у жінок.
Показники залученості не мають достовірно
значимої відмінності. У чоловіків нижчі показники
огиди на 8,3 (р≤0.001), страху на 16,5 (р≤0.001) і смутку
на 3,6 (р≤0.05) ніж у жінок. Показниках злості, радості і
здивування не мають достовірно значимої відмінності.
Ці відмінності вказують не те, що чоловіки менше
переймаються наслідками хвороби ніж жінки. У
чоловіків відбувається швидка реакція на подію, яка
поступово гасне, тоді як у жінок розвивається поступово
і наповнюється більше смутком, страхом і огидою.
Узагальнено відмінності між жінками та чоловіками
з функціональним підсиленням орбіто-фронтальної
частини префронтальної кори мозку у когнітивно-
емоційних і емоційних показниках. У чоловіків вищі
показники стресу на 5,9 (р≤0.001), релаксації на 2,8
(р≤0.001), проте нижчі показники зосередженості на 5,5
(р≤0.01) ніж у жінок. Показники залученості, цікавості і
хвилювання не мають достовірно значимої відмінності.
У чоловіків вищі показники злості на 2,3 (р≤0.05), огиди
на 2,3 (р≤0.05), проте нижчі показники страху на 3,6
(р≤0.05) і смутку на 13,9 (р≤0.001) ніж у жінок.
Показниках радості і здивування не мають достовірно
значимої відмінності. Встановлено, що більше
незадоволені цим станом є чоловіки і на відміну від
жінок не використовують це як привід для
кардинальних змін у житті.
Відмінності між жінками та чоловіками з
функціональним підсиленням вентромедіальної частини
префронтальної кори мозку у когнітивно-емоційних і
емоційних показниках. У чоловіків вищі показники
релаксації на 2,3 (р≤0.05), проте нижчі показники стресу
на 10,3 (р≤0.001), залученості на 4,3 (р≤0.05),
зосередженості на 5,5 (р≤0.01) ніж у жінок. Показники
цікавості не мають достовірно значимої відмінності. У
чоловіків нижчі показники огиди на 7,8 (р≤0.001),
страху на 2,6 (р≤0.001), смутку на 4,2 (р≤0.001) ніж у
жінок. Показниках злості, радості і здивування не мають
достовірно значимої відмінності. Ці відмінності
вказують не те, що чоловіків дезадаптація виражене
менше ніж у жінок. Очевидно, що культурний чинник
більш лояльний до чоловіка ніж до жінки у плані
дезадаптації. Тому жінки реагують на це більш
болючіше.
Відмінності між жінками та чоловіками з
функціональним підсиленням передньої цингулярної кори
мозку з ЕГ-2N у когнітивно-емоційних і емоційних
показниках. У чоловіків вищі показники залученості на
5,1 (р≤0.05), проте нижчі показники стресу на 4,0
(р≤0.05), цікавості на 4,2 (р≤0.01), хвилювання на 2,7
(р≤0.05), зосередженості на 6,3 (р≤0.01), релаксації на
5,6(р≤0.01), ніж у жінок. У чоловіків вищі показники
огиди на 5,8 (р≤0.001), смутку на 7,2 (р≤0.001), проте
нижчими є показник страху на 5,2 (р≤0.01) ніж у жінок.
Показниках злості, радості і здивування не мають
достовірно значимої відмінності. Зазначені відмінності
вказують не те, що чоловіки більше впадають у тиху
реакцію сповнену огидою і смутком, тоді як жінки більш
емоційніше на реагують, тому панічний розлад у них
значно сильніше виражений.
Аналізуючи відмінності між групами помічаємо
закономірності у проявах розладів пов’язаних з
реакцією на психотравмівну подію внаслідок соматичної
недуги у осіб без дисфункцій мозку. Як бачимо домінує
помірна стресова реакція у всіх підгрупах. Найбільш
переймаються проблемою особи з функціональним
підсиленням вентро-медіальної частини
префронтальної кори, особливо жінки. Найбільш
American Journal of Fundamental, Applied & Experimental Research
ISSN 2474-9397, ISSN-L 2474-9400
Volume 20, Number 1, 2021
Subbota, S.O.,
Lunov, V.Ye.
Clinical and
neuropsychological …
Volume 20, Number 1, 2021
109
конструктивніше підходять до вирішення проблеми
особи з підсилення орбіто-фронтальної частини
префронтальної кори.
Таблиця 3
Біометричні показники ЕГ-2N у момент
актуалізації психотравмівної події
Анатомо-
функціональні
особливості
Підсилення
активності дорсо-
латеральної
частини
Підсилення
активності
орбіто-
фронтальної
частини
Підсилення
активності
вентро-
медіальної
частини
Підсилення
активності
передньої
цингулярної
частини
стать
ч
ж
ч
ж
ч
ж
ч
ж
% по статі
51,6
30,1
19,4
10,0
13,6
48,2
15,4
11,7
Основні когнітивно-
емоційні показники
Стрес
39,1
34,3
38,9
33,0
42,3
52,6
43,8
46,8
р≤0.01
р≤0.05
р≤0.001
р≤0.05
Залученість
49,1
49,7
59,6
58,2
83,8
88,1
59,5
54,4
р≤0.05
р≤0.05
Цікавість
63,4
66,0
68,2
69,9
76,1
75,0
59,5
63,7
р≤0.05
р≤0.01
Хвилювання
63,9
68,1
39,6
38,3
68,8
74,9
56,4
59,1
р≤0.01
р≤0.001
р≤0.05
Зосередженість
53,9
58,9
72,1
77,6
64,5
68,1
53,0
59,3
р≤0.01
р≤0.01
р≤0.01
р≤0.01
Релаксація
28,9
19,2
28,3
25,5
9,6
7,3
19,4
25,0
р≤0.001
р≤0.05
р≤0.05
р≤0.01
Лицева експресія
Злість
0,0
0,0
2,3
0,0
0,0
0,0
0,1
0,0
р≤0.05
Огида
52,4
60,7
5,4
3,1
48,5
56,3
32,8
27,0
р≤0.001
р≤0.05
р≤0.001
р≤0.001
Страх
15,8
32,3
6,1
9,7
67,1
69,7
20,4
25,6
р≤0.001
р≤0.05
р≤0.05
р≤0.01
Радість
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
Смуток
18,2
21,8
23,6
37,5
87,9
92,1
65,4
58,2
р≤0.05
р≤0.001
р≤0.001
р≤0.001
Здивування
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
Примітка: інтенсивність кольору показує силу прояву. Від білого - мінімум, до багряно-червоного – максимум
інтенсивності.
У ЕГ-2D виявлено закономірності та особливості
прояву реакції на соматичну недугу осіб з дисфункціями
мозку (табл.4).
Констатовано наступні відмінності між жінками та
чоловіками з функціональним ослабленням
дорсолатеральної частини префронтальної кори мозку з
ЕГ-2D у когнітивно-емоційних і емоційних показниках.
У чоловіків вищі показники залученості на 2,7 (р≤0.05),
хвилювання на 3,8 (р≤0.01), релаксації на 3,6 (р≤0.05),
проте нижчі показники стресу на 7,3 (р≤0.001), цікавості
на 2,6 (р≤0.05), зосередженості на 12,5 (р≤0.01) ніж у
жінок. У чоловіків нижчі показники страху на 8,9
(р≤0.001), смутку на 17,2 (р≤0.001) ніж у жінок.
Показниках злості, огиди, радості і здивування не мають
достовірно значимої відмінності. Ці відмінності
вказують не те, що у жінок проявляється симптоматика
яскравіше і цей стан є важким і їх значно більше турбує
ніж чоловіків.
American Journal of Fundamental, Applied & Experimental Research
ISSN 2474-9397, ISSN-L 2474-9400
Volume 20, Number 1, 2021
Subbota, S.O.,
Lunov, V.Ye.
Clinical and
neuropsychological …
Volume 20, Number 1, 2021
110
Таблиця 4
Біометричні показники ЕГ-2D у момент
актуалізації психотравмівної події
Анатомо-
функціональні
особливості
Ослаблення
активності дорсо-
латеральної
частини
Ослаблення
активності
орбіто-
фронтальної
частини
Ослаблення
активності
вентро-
медіальної
частини
Ослаблення
активності
передньої
цингулярної
частини
стать
ч
ж
ч
ж
стать
ч
ж
ч
% по статі
19,5
28,1
29,6
53,7
34,2
12,9
16,7
5,3
Основні когнітивно-
емоційні показники
Стрес
39,0
46,3
48,8
42,1
48,3
56,6
39,4
40,5
р≤0.001
р≤0.01
р≤0.001
Залученість
43,6
40,9
60,1
63,8
79,0
85,3
43,8
40,4
р≤0.05
р≤0.05
р≤0.001
р≤0.05
Цікавість
69,4
72,0
73,3
75,5
60,1
68,1
55,7
58,3
р≤0.05
р≤0.001
р≤0.05
Хвилювання
69,3
65,5
58,3
39,5
70,3
78,5
61,4
58,3
р≤0.01
р≤0.001
р≤0.001
р≤0.001
Зосередженість
55,8
68,3
75,6
79,4
76,3
78,4
54,0
59,3
р≤0.001
р≤0.05
р≤0.01
Релаксація
22,6
19,0
38,3
33,5
19,3
10,4
39,8
42,5
р≤0.05
р≤0.01
р≤0.001
р≤0.05
Лицева експресія
Злість
0,0
0,0
0,0
0,0
9,0
18,3
0,0
0,0
р≤0.001
Огида
10,8
11,4
2,4
9,4
5,7
6,2
7,4
12,8
р≤0.001
р≤0.001
Страх
72,4
81,3
7,4
8,9
23,8
28,2
7,3
11,3
р≤0.001
р≤0.01
р≤0.001
Радість
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
0,0
Смуток
69,1
86,3
5,8
9,1
60,4
55,0
96,8
91,6
р≤0.001
р≤0.05
р≤0.05
р≤0.001
Здивування
0,0
0,0
0,0
0
,
0
0,0
0,0
0,0
0,0
Примітка: інтенсивність кольору показує силу прояву. Від білого - мінімум, до багряно-червоного – максимум
інтенсивності.
Відмінності між жінками та чоловіками з
функціональним ослабленням орбіто-фронтальної
частини префронтальної кори мозку з ЕГ-2D у
когнітивно-емоційних і емоційних показниках
засвідчили про те, що у чоловіків вищі показники стресу
на 6,7 (р≤0.01), хвилювання на 18,8 (р≤0.001),
релаксації на 4,8(р≤0.01), проте нижчі показники
залученості на 3,7 (р≤0.05), зосередженості на 3,8
(р≤0.05), ніж у жінок. Показники цікавості не мають
достовірно значимої відмінності. У чоловіків нижчі
показники огиди на 7,0 (р≤0.001), смутку на 3,3
(р≤0.001) ніж у жінок. Показниках злості, страху, радості
і здивування не мають достовірно значимої відмінності.
Отримані відмінності вказують не те, що у чоловіків
прояв стресу є значно більшим ніж у жінок. Проте
власну дезадаптацію значно болючіше сприймають
жінки.
Представлено відмінності між жінками та
чоловіками з функціональним ослабленням
вентромедіальної частини префронтальної кори мозку з
American Journal of Fundamental, Applied & Experimental Research
ISSN 2474-9397, ISSN-L 2474-9400
Volume 20, Number 1, 2021
Subbota, S.O.,
Lunov, V.Ye.
Clinical and
neuropsychological …
Volume 20, Number 1, 2021
111
ЕГ-2D у когнітивно-емоційних і емоційних показниках.
У чоловіків вищі показники релаксації на 8,9 (р≤0.01),
проте нижчі показники стресу на 8,3 (р≤0.001),
залученості на 6,3 (р≤0.05), цікавості на 8,0 (р≤0.001),
хвилювання на 8,2 (р≤0.001) ніж у жінок.
Показники зосередженості не мають достовірно
значимої відмінності. У чоловіків вищі показники
смутку на 4,6 (р≤0.05), проте нижчі показники злості на
9,3 (р≤0.001), страху на 4,4 (р≤0.01) ніж у жінок.
Показниках огиди, радості і здивування не мають
достовірно значимої відмінності. Ці відмінності
вказують не те, що у жінок прояви значно виражені у
порівнянні з чоловіками. Також можна сказати, що у
чоловіків домінує депресивний компонент, а у жінок
тривожний компонент розладу.
Відмінності між жінками та чоловіками з
функціональним ослабленням передньої цингулярної кори
мозку з ЕГ-2D у когнітивно-емоційних і емоційних
показниках дозволили зауважити, що у чоловіків вищі
показники залученості на 3,4 (р≤0.05), хвилювання на
3,1 (р≤0.001), проте нижчі показники цікавості на 2,6
(р≤0.05), зосередження на 5,3 (р≤0.01), релаксації на 2,7
(р≤0.01), ніж у жінок. Показники стресу не мають
достовірно значимої відмінності. У чоловіків вищі
показники смутку на 5,2 (р≤0.001), проте нижчі
показники огиди на 5,4 (р≤0.001), страху на 4,0 (р≤0.001)
ніж у жінок. Показниках злості, радості і здивування не
мають достовірно значимої відмінності. Відмінності
вказують не те, що у жінок розлад проявляється важче і
більш строкатіше з перепадами, тоді як у чоловіків
більш монотонніше і тихіше.
Таким чином, аналізуючи відмінності між групами
встановлено закономірності у проявах розладів
пов’язаних з реакцією на психотравмівну подію
внаслідок соматичної недуги у осіб з дисфункціями
мозку. Встановлено, що домінує помірна стресова
реакція у всіх груп, проте висока реакція характерна
жінкам з ослабленням вентромедіальної частини
префронтальної кори мозку. Найбільше своїм станом
переймаються особи з ослабленням вентромедіальної
частини префронтальної кори мозку. Найвищий рівень
страху присутній у осіб з ослабленням дорсолатеральної
частини префронтальної кори мозку. Найвищий рівень
смутку виникає у осіб з ослабленням передньої
цингулярної кори мозку та дорсолатеральної частини
префронтальної кори мозку, найвищий рівень у осіб з
ослабленням орбіто фронтальної частини
префронтальної кори мозку.
Отже на основі дослідження можна сказати, що існує
певна закономірність між актуалізацією стресу у певну
нозологію від нейроперсонологічних особливостей
хворих.
Загалом ми бачимо, найбільші показники емоційних
реакцій та когніцій характерні для ЕГ-1D, на другому
місці ЕГ-2D, а на ЕГ-2N. З опису розуміємо, що і природа і
прояви симптоматики та її важкість є різними між
групами. Ці дані змушують переглянути уявлення про
механізми виникнення психічних розладів.
За результатами множинного регресивного
моделювання побудовано моделі реабілітаційного
потенціалу досліджуваних ЕГ-1 та ЕГ-2 (рис.1-2), що
стало підставою для диференціації чинників його
предикції та ефекції. Представлено, що в групі ЕГ-1 по
мірі зниження тенденцій до негативації власного Я в
процесі рефлексії травматичного досвіду (2,789),
психастенічного синдрому (6,680), цереброастенічного
синдрому (1,826), проекційності (0,075) та конфлікту
між реальними завданнями і можливостями (-1,239)
відбувається посилення реаблітаційного потенціалу.
Відповідно зазначається, що посилення останнього
знижує прояви зазначених синдромів та особистісних
властивостей досліджуваних ЕГ-1.
Рис.1. Модель детермінації реабілітаційного потенціалу досліджуваних ЕГ-1 (невротизація)
Виявлено, що по мірі посилення невротичного
синдрому (-5,191) та зниження індексу рефлексивності
(-1,505) реабілітаційний потенціал знижується. В той
час як здатність до контролю дії на етапі планування
(0,817) та реагування на невдачі (1,390) а також
когнітивний стиль за типом широти діапазону
еквівалентності (1,921) сприяють його посиленню. В
системі переживання травматичного досвіду
American Journal of Fundamental, Applied & Experimental Research
ISSN 2474-9397, ISSN-L 2474-9400
Volume 20, Number 1, 2021
Subbota, S.O.,
Lunov, V.Ye.
Clinical and
neuropsychological …
Volume 20, Number 1, 2021
112
особистості з’ясовано, що тенденція до його уникання
знижує реабілітаційний потенціал (-0,147), в той час як
по мірі зростання останнього знижується симптоматика
за типом гіперактивації (0,083) та повторюваності
переживань (0,073).
Рис. 2. Модель детермінації реабілітаційного потенціалу досліджуваних ЕГ-2 (соматогенії)
Щодо детермінації реабілітаційного потенціалу
досліджуваних ЕГ-2 встановлено наступне. Зазначено,
що детермінація реабілітаційного потенціалу
досліджуваних ЕГ-2 має наступні особливості.
Адаптаційний потенціал є чутливим до зниження
механізмів саморегуляції (-4,447), здатності до
контролю на етапі реалізації дії (-1,301). Також
встановлено, що по мірі зниження реабілітаційного
потенціалу особистість стає більш вразливою до різних
проявів соціальної депривації за типами:
самоствердження (-0,055), соціально-просторової
депривації (-0,030), свободи вибору (-0,086), депривації
престижу (0,020). Низькі показники реабілітаційного
потенціалу відповідають посиленню особистісної
деструктивності, цинізму (-0,199).
Констатовано, що високі показники реабілітаційного
потенціалу нівелюють прояви істероподібних синдромів
(-1,833) та посилюють диссимулятивні (0,112) та
виявлено значущість широкого кола внутрішніх
конфліктів в ставленні до хвороби у осіб з
соматогеніями. Встановлено, що по мірі збільшення
реабілітаційного потенціалу знижуються симптоми
агравації (0,157) та виявлено, що ССС-синдроми
виступають як чинниками його посилення, виконуючи
компенсаторну функцію (0,569) так і знижують його
активність (-1,660). Встановлено, що посилення
когнітивного стилю гнучкості пізнавального контролю
збільшує ркабілітаційний потенціал осіб із
соматегеніями (1,607).
Обговорення
Реабілітаційний потенціал осіб з невротичними
розладами переважно ґрунтується на ресурсності
внутрішньої картини хвороби, мотиваційному та
комунікативному компонентах. Особи з соматогеніями
характеризуються більшою адекватністю самооцінки
власного стану.
Вплив психотравматичного досвіду у осіб з
невротичними розладами переважно відбувається за
типами: агравації, депресії, симптоматики уникання,
дистресу, дезадаптації та тенденції до уникання. Разом з
тим, диссимулятивні тенденції, зацикленість та
травматичній події, схильність до переживання
повторюваності травматичної події, гіперактивації
внаслідок травматизації, симптоматика переживання
вторгнення травматичного досвіду в повсякденне
життя характеризують осіб з соматогеніями.
Визначено, що представленість невротичного
істероподібного, психастенічного,
патохарактерологічного, імунно-алергічного синдрому
та вегето-судинної дистонії характеризує осіб з
невротичними розладами. В той час як астенічний, ЛОР-
синдроми, ШКТ-синдроми, ССС-синдроми та анемічний
синдром переважно властиві особам із соматогеніями.
Щодо усвідомлення психологічних механізмів
захворювання особи з невротичними розладами
характеризуються соціально-рольовими та емоційно-
мотиваційними акцентами ставлення до хвороби, в той
час як особи із соматогеніями в більшій мірі акцентовані
на соціальному та функціональному аспектах ставлення.
Отримані результати засвідчують когнітивно-
стильову, саморегулятивну, рефлексивну та
деприваційну обумовленість реабілітаційного
потенціалу особистості у вимірах невротизації та
соматизації.
Нейропсихологічне дослідження дозволило
визначити досліджуваних з невротичними розладами як
дефіцитарних, а досліджувані з соматогеніями
диференційовано на дефіцитарних та нормотипових. У
осіб з невротичними розладами внаслідок сильної
психотравмівної події, стресово реагують особи з
ослабленням дорсорлатеральної та орбіто-фронтальної
частин префронтальної кори мозку, а особливо
чоловіки. Відсутня стресова реакція у осіб з
ослабленням вентромедіальної частини
American Journal of Fundamental, Applied & Experimental Research
ISSN 2474-9397, ISSN-L 2474-9400
Volume 20, Number 1, 2021
Subbota, S.O.,
Lunov, V.Ye.
Clinical and
neuropsychological …
Volume 20, Number 1, 2021
113
префронтальної кори мозку. Невротичні розлади
спричиняють незручність і усвідомлюються як основна
життєва проблема у всіх нейроперсонологічних типах
окрім осіб з ослабленням орбіто-фронтальної частини
префронтальної кори мозку. Найбільш неспокою
спричиняють і важко переживаються розлади особами з
ослабленням дорсолатеральної частини
префронтальної кори та передньої цингулярної кори
мозку, особливо жінками. Найбільш агресивні прояви
характерні особам з ослабленням орбіто-фронтальної та
вентромедіальної частин префронтальної кори,
особливо підвищена агресивність у жінок.
У осіб з соматогеніями, які мають функціональне
підсилення різних ділянок мозку встановлено, що
домінує помірна стресова реакція у всіх підгрупах.
Найбільш переймаються травматичною подією особи з
функціональним підсиленням вентро-медіальної
частини префронтальної кори мозку, особливо жінки.
Найбільш конструктивно - особи з підсилення орбіто-
фронтальної частини префронтальної кори.
У осіб з соматогеніями, які мають функціональне
ослаблення різних ділянок мозку встановлено, що
домінує помірна стресова реакція у всіх, проте висока
реакція характерна жінкам з ослабленням
вентромедіальної частини префронтальної кори мозку.
Найбільше своїм станом переймаються особи з
ослабленням вентромедіальної частини
префронтальної кори мозку. Найвищий рівень страху
присутній у осіб з ослабленням дорсолатеральної
частини префронтальної кори мозку. Найвищий рівень
смутку виникає у осіб з ослабленням передньої
цингулярної кори мозку та дорсолатеральної частини
префронтальної кори мозку. Найвищий рівень
зосередженості у осіб з ослабленням орбіто-
фронтальної частини префронтальної кори мозку.
Розроблено моделі реабілітаційного потенціалу у
осіб з невротичними розладами внаслідок сильної
психотравмівної події та осіб із соматогеніями.
Представлено, що реабілітаційний потенціал осіб з
невротичними розладами залежить від тенденцій до
негативації власного Я в процесі рефлексії
травматичного досвіду, психастенічного синдрому,
цереброастенічного синдрому, проекційності та
конфлікту між реальними завданнями і можливостями.
Посилення реабілітаційного потенціалу у осіб із
соматогеніями знижує прояви істероподібних синдромів
та посилюють диссимулятивні. Встановлено, що по мірі
збільшення реабілітаційного потенціалу знижуються
симптоми агравації та виявлено, що ССС-синдроми
виступають як чинниками його посилення, виконуючи
компенсаторну функцію так і знижують його
активність. Встановлено, що посилення когнітивного
стилю гнучкості пізнавального контролю збільшує
реабілітаційний потенціал осіб із соматегеніями.
Висновки
За результатами дослідження визначено
обумовленість психотравматичного досвіду у осіб з
невротичними розладами за типами: агравації, депресії,
симптоматики уникання, дистресу, дезадаптації та
тенденції до уникання, невротичного істероподібного,
психастенічного, патохарактерологічного, імунно-
алергічного синдрому та вегето-судинної дистонії, та у
осіб із соматогеніями за типом диссимулятивних
тенденцій, зацикленості на травматичній події,
схильності до переживання повторюваності
травматичної події, гіперактивації внаслідок
травматизації, симптоматики переживання вторгнення
травматичного досвіду в повсякденне життя,
астенічного, ЛОР-синдрому, ШКТ-синдрому, ССС-
синдрому та анемічного синдрому.
На засадах нейропсихологічного дослідження
об’єктивізовано та диференційовано гендерні
особливості реабілітаційного потенціалу: у
невротизованих дефіцитарних осіб з функціональним
ослабленням дорсолатеральної частини
префронтальної кори мозку, з функціональним
ослабленням орбіто-фронтальної частини
префронтальної кори мозку, з функціональним
ослабленням вентромедіальної частини
префронтальної кори мозку, з функціональним
ослабленням передньої цингулярної кори мозку; у
умовно нормотипових осіб із соматогеніями з
функціональним підсиленням дорсолатеральної
частини префронтальної кори мозку, з функціональним
підсиленням орбіто-фронтальної частини
префронтальної кори мозку, з функціональним
підсиленням вентромедіальної частини префронтальної
кори мозку, з функціональним підсиленням передньої
цингулярної кори мозку; у дефіцитарних осіб із
соматогеніями з функціональним ослабленням
дорсолатеральної частини префронтальної кори мозку,
з функціональним ослабленням орбіто-фронтальної
частини префронтальної кори мозку, з функціональним
ослабленням вентромедіальної частини
префронтальної кори мозку, з функціональним
ослабленням передньої цингулярної кори мозку.
Перспективи дослідження полягають в розробці
програми психологічної корекції реабілітаційного
потенціалу особистості на засадах генетичної психології,
когнітивного моделювання та нейроперсонології.
Література / References
Bikker, I., Mes, M., Sauré, A., & Boucherie, R. (2020). ONLINE
CAPACITY PLANNING FOR REHABILITATION
TREATMENTS: AN APPROXIMATE DYNAMIC
PROGRAMMING APPROACH. Probability in the Engineering
and Informational Sciences, 34(3), 381-405.
doi:10.1017/S0269964818000402
Burgoon, J. K., Jones, S. B. (1976). Toward a Theory of Personal
Space Expectations and Their Violations. Human
Communication Research. 2 (2): 131–146.
doi:10.1111/j.1468-2958.1976.tb00706
Champod A.S., Eskes G.A., Barrett A.M. (2020). Neuropsychological
Rehabilitation. In: Lazar R., Pavol M., Browndyke J. (eds)
Neurovascular Neuropsychology. Springer, Cham.
https://doi.org/10.1007/978-3-030-49586-2_18
Epoc (2020). Emotiv. Retrieved from
https://www.emotiv.com/epoc
Ekman, P. (1957). A Methodological Discussion of Nonverbal
Behavior. The Journal of Psychology. 43 (1): 141–149.
doi:10.1080/00223980.1957.9713059
American Journal of Fundamental, Applied & Experimental Research
ISSN 2474-9397, ISSN-L 2474-9400
Volume 20, Number 1, 2021
Subbota, S.O.,
Lunov, V.Ye.
Clinical and
neuropsychological …
Volume 20, Number 1, 2021
114
George, M.S., Ketter, T.A., Parekh, J.I., Horwitz, B., Herscovitch, P.,
Post, R.M. (1995). Brain activity during transient sadness
and happiness in healthy women. American Journal of
Psychiatry. 152 (3): 341–51. CiteSeerX 10.1.1.468.2440.
doi:10.1176/ajp.152.3.341
Johansen, I., Lindbaek, M., Stanghelle, J.K., Brekke, M. (2012).
Structured community-based inpatient rehabilitation of
older patients is better than standard primary health care
rehabilitation: an open comparative study. Disability &
Rehabilitation.;34(24):2039–46.
https://doi.org/10.3109/09638288.2012.667193
Heinemann, A. W., Feuerstein, M., Frontera, W. R., Gard, S. A.,
Kaminsky, L. A., Negrini, S., Richards, L. G., & Vallée, C.
(2020). Rehabilitation is a global health priority. Canadian
Journal of Occupational Therapy, 87(2), 89–90.
https://doi.org/10.1177/0008417420907804
H. Boosman,I. Winkens,C. M. van Heugten,S. M. C. Rasquin,V. A.
Heijnen &J. M. A. Visser-Meily (2015). Predictors of health-
related quality of life and participation after brain injury
rehabilitation: The role of neuropsychological factors.
Neuropsychological Rehabilitation, Volume 27, Issue 4, 581-
598. https://doi.org/10.1080/09602011.2015.1113996
Keysers, C., Xiao, D. K., Foldiak, P., Perrett, D. I. (2001). The speed of
sight. Cognitive Neuroscience. 13 (1): 90–101.
doi:10.1162/089892901564199
Mary J. Wells, Paul Dukarm, Ana Mills. (2021). Telehealth in
Rehabilitation Psychology and Neuropsychology. Physical
Medicine and Rehabilitation Clinics.
DOI:https://doi.org/10.1016/j.pmr.2020.12.009
Pardo, J.V., Pardo, P.J., Raichle, M.E. (1993). Neural correlates of self-
induced dysphoria. American Journal of Psychiatry. 150 (5):
713–9. doi:10.1176/ajp.150.5.713
Rentz, D. (1991). The assessment of rehabilitation potential: cognitive
factors. In: Hartk R, editor. Psychological aspects of geriatric
rehabilitation. Aspen: Gaithersburg.
Wicker, B., Keysers, C., Plailly, J., Royet, J. P., Gallese, V., Rizzolatti, G.
(2003). Both of us disgusted in my insula: the common
neural basis of seeing and feeling disgust. Neuron. 40 (3):
655–64. doi:10.1016/S0896-6273(03)00679-2
Subbota, S.O. (2019). Recurrence as a symptom of post-traumatic
stress disorder. PSYCHOLOGICAL JOURNAL, 5 (7), 208-221.
https://doi.org/10.31108/1.2019.5.7.14 [In Ukrainian]
Subbota, S.O. (2019). Psychological features of post-traumatic
personality growth. PSYCHOLOGICAL JOURNAL, 5 (9), 259-
270. https://doi.org/10.31108/1.2019.5.9.18 [In Ukrainian]
Tkach, B.M. (2018). Neuropsychology of deviant behavior. Lviv:
NNVK "ATB". [In Ukrainian]
