Чому Україна не починає наступ?

Чутки про швидкий початок українського наступу циркулюють у пресі й соцмережах ось вже кілька тижнів, але останніми днями інформації про це стає дедалі більше. Багато коментаторів пов'язують плани ЗСУ з настанням теплої погоди, постачанням бронетехніки, готовністю ударного угруповання.

ВВС аналізує наявні дані про стан українських сил та їхню готовність переламати хід війни.

В багатьох українських та російських ЗМІ про операцію ЗСУ пишуть і як про "контрнаступ", і як про "наступ".

Річ у тім, що контрнаступом зазвичай називають наступальну операцію, яку проводять під час або відразу після наступу супротивника, однак бойові дії російської армії в останні тижні мають радше позиційний характер. Тому ЗСУ готуються не стільки відповідати, скільки розпочинати нову операцію, місце та час якої поки що не зрозумілі.

Про підготовку наступу українських збройних сил відкрито розмірковують не лише військові експерти та блогери, а й офіційні особи. Востаннє президент України Володимир Зеленський говорив про нього 25 березня в інтерв'ю японській газеті Yomiuri Shimbun.

Тоді український лідер, щоправда, заявив, що наступ відкладається через брак військової техніки та боєприпасів - але на який термін він не сказав.

Теза про те, що для початку наступу Україні не вистачає західної військової техніки, не єдина.

Часто лунають припущення, що наступальна операція ЗСУ розпочнеться після того, як в Україні закінчиться весняне бездоріжжя і бронетехніка зможе пройти пересічною місцевістю, а також коли Україна зможе зібрати достатню кількість військ.

Ці фактори, найімовірніше, впливають на рішення українського генштабу про час і місце початку операції, але, крім них, є ще багато інших: готовність та розташування власних сил, оцінка стану російських військ, їх розміщення на фронті та в тилу, можливості перекидання резервів. І це далеко ще не все.

Крім того, є власне задум, який лежить в основі будь-якої операції та передбачає певні дії згідно з оперативним планом з урахуванням усіх цих факторів.

Тому, якщо Україна і готує свій наступ, то залежить він не так від погоди, як від головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного, який ухвалює рішення про його початок.

Мабуть, єдине, про що зараз можна говорити напевно, так це про те, що Київ хотів би розпочати велику наступальну операцію, і, можливо, не одну.

Чому наступ ЗСУ неминучий

Якщо політична ціль війни для Росії так і не була виразно сформульована, то Київ пояснив свої цілі чітко - звільнення всіх територій, окупованих з 2014 року. Виходячи з цієї мети, можна прогнозувати і плани українського генштабу, який, рано чи пізно, має розпочати великий наступ.

Після невдалої спроби захопити Київ рік тому російська армія змінила стратегію: замість блискавичної вона почала вести війну на виснаження, головна мета якої - знекровити збройні сили України.

Розрахунок, ймовірно, був на те, що на момент зміни стратегії Росія мала перевагу щонайменше в озброєнні, військовій техніці та запасах боєприпасів. Ця перевага зберігається дотепер.

Хоча Росії і вдалося під час літнього наступу 2022 року захопити велику територію в Луганській та Харківській областях, у вересні ЗСУ перейшли у контрнаступ, звільнивши Ізюм, Лиман, і згодом змусивши російські війська піти з правого берега Дніпра, куди ті зайшли ще на початку вторгнення.

Відтоді у війні практично припинилися маневрові бойові дії, а російські сили почали повільно відтісняти українську армію в районі Бахмута, а також атакувати на інших напрямках - під Авдіївкою, Вугледаром, на ділянці Сватове-Кремінна.

Така позиційна війна з відсутністю маневрів і глибоких операцій потребує великих ресурсів - матеріально-технічних, людських і взагалі доволі важка для економіки, оскільки не призводить до якихось значних результатів при великих витратах.

Вважають, що Україна, яка перебуває у важчому економічному становищі та в якої менше людських ресурсів і військової техніки, страждає від такої війни сильніше за Росію.

Щоправда, ця точка зору має і опонентів, які вказують на західну допомогу Києву та санкції, які послаблюють Москву. Щоправда, з суто військового погляду кількісно збройні сили Росії більші, і тому логічно вважати, що вони стійкіші у війні на виснаження.

У будь-якому разі позиційна війна не менш затратна, ніж маневрова, але при цьому не настільки успішна. Воєначальникам нема чого пред'явити своєму політичному керівництву і своєму населенню як приз за втрати.

Тому Україна за логікою має прагнути до маневрової війни з глибокими наступальними операціями, мета яких - не лише звільнити окуповані землі, а й змінити сам характер бойових дій.

Як багато хто вважає, рішуча перемога потрібна Україні і з політичних міркувань - Києву треба продемонструвати здатність перемагати на полі бою, щоб продовжувати отримувати військову допомогу Заходу, від якої ЗСУ тепер залежать повністю.

Про це, зокрема, у середині лютого писала Washington Post. Згідно з тією публікацією, чиновники адміністрації США напряму заявляють українській владі, що у війні настає вирішальний момент, і збройні сили України мають забезпечити якомога суттєвіші успіхи на полі бою, доки отримують високі обсяги західної допомоги.

У майбутньому, пише газета, ситуація може не бути такою ж сприятливою, оскільки деякі республіканці в США налаштовані на скорочення підтримки України, а рішучість Європи зберігати постачання на тому ж рівні у довгостроковій перспективі не дуже очевидна.

При цьому розпочати великий наступ, ймовірно, має хотіти і Росія - інакше навіщо протягом довгих тижнів і навіть місяців було витрачати стільки сил та ресурсів на бій за Бахмут.

Однак наступ, основа якого - маневр, потребує кращої координації, управління, вищого рівня розвідки, ніж зараз демонструє російське командування. Хоча на боці Росії залишається важливий чинник - перевага в живій силі та техніці, якою вона може скористатися.

Затишшя на фронті

Після відступу російської армії з правого берега Дніпра в районі Херсона ситуація на фронті перетворилася на позиційне протистояння.

Хоча російські сили - переважно ПВК "Вагнер" - і змогли взяти місто Бахмут в напівоточення і частково захопити його, але навіть у цьому районі, де росіяни продемонстрували найбільші успіхи, ні про який суттєвий прорив годі й говорити. Це просування не виходить за межі тактичного рівня.

Під Вугледаром та Авдіївкою спроби російського наступу у березні призвели до незначних просувань, але потім зав'язли через завзятий опір ЗСУ. При цьому втрати російських військ під Вугледаром стали настільки значними, що викликали справжній шквал критики в проросійських військових телеграм-каналах.

Ситуація на півночі Луганщини, де бої відбуваються на лінії Сватове-Кременна, також не змінюється останнім часом. Там інтенсивність бойових дій ще нижча.

Щоправда, у телеграм-каналах зазначають, що у цьому районі Росія накопичила значні сили - можливо, також для того, щоб спробувати наступати. Однак поки що про це свідчать лише скупчення військ.

Судячи з повідомлень у відкритих джерелах, ситуація на запорізькій ділянці фронту теж не відрізняється інтенсивними бойовими діями.

Що заважає Україні?

Вважають, що втрати наступальної сторони проти оборонної співвідносяться три до одного.

Це досить умовне співвідношення, насправді воно може змінюватися як у більший, так і в менший бік, але зазвичай, оцінюючи підготовку до наступу, співвідношення три до одного береться як мінімальна перевага наступальних сил над оборонцями.

У вересні, коли ЗСУ перейшли у швидкий наступ під Ізюмом, вони змогли домогтися переваги над досить нечисленними російськими силами, що обороняли саме цю ділянку фронту.

Однак згодом Росія мобілізувала, як вважають, близько 300 тисяч людей. Це зробили, як зазначають експерти, насамперед для того, щоб збільшити щільність військ вздовж усього фронту.

Зараз, за різними оцінками, у зоні бойових дій можуть бути до 400 тисяч російських військових, але ця оцінка може бути дуже неточною, оскільки інформація засекречена.

Оцінка загальної чисельності українських сил у зоні бойових дій також відсутня у публічному доступі. За коментарями різних спостерігачів, ця чисельність нижча, ніж у росіян, хоча й не настільки, щоб російські сили змогли створити відчутну перевагу на якійсь ділянці фронту та скористатися цим.

Друга проблема, про яку говорив президент Зеленський, - нестача озброєнь та військової техніки. "Ми ще не можемо розпочати наступ. Без танків, артилерії та HIMARS ми не можемо відправити наших відважних військових на фронт", - сказав він в інтерв'ю Yomiuri Shimbun.

Зараз Росія зберігає перевагу у важкій та легкій бронетехніці, ствольній та реактивній артилерії, але головне - в авіації.

Хоча Україна і змогла створити ефективну систему протиповітряної оборони, під час наступу війська оперуватимуть поза зоною дії систем середньої дальності, покладаючись, переважно, на мобільні комплекси ближнього радіуса та підтримку нечисленних українських повітряних сил, і можуть зазнавати ударів російських літаків.

Ще одна проблема полягає в тому, що можливість українського наступу обговорюється вже кілька місяців, і Росія активно готується до оборони на кількох загрозливих напрямках.

У російському тилу споруджують опорні пункти, протитанкові лінії та окопи. Ці позиції створюють не лише на окупованих територіях, включно з Кримом, а й у прикордонних російських областях, куди Україна наступати не збирається - принаймні на рівні публічних заяв офіційних осіб.

Ба більше, судячи з відкритих джерел, Росія сама накопичує сили на лінії Кремінна-Сватове - можливо, для того, щоб спробувати перехопити ініціативу, розпочавши свій власний наступ.

При цьому недавні спроби російських військ атакувати під Авдіївкою і ще раніше - під Вугледаром успіху не мали.

Оборонятися простіше, ніж атакувати, і хоча час, з одного боку, працює на Україну, яка продовжує отримувати від партнерів озброєння та боєприпаси, але, з іншого боку, це дає можливість росіянам ще краще підготуватися до оборони.

Зрештою, розпочати наступ заважає погода. Після нещодавнього снігопаду на Донеччині земля все ще залишається вологою, що ускладнює пересування військової техніки.

Ця обставина дуже ускладнює маневр, але вона працює і проти російських військ, яким також доведеться маневрувати й підтягувати резерви.

Як забезпечити чисельну перевагу?

Усі ці проблеми ускладнюють ситуацію для ЗСУ, проте негативний вплив кожної з них можна нівелювати або прямими контрзаходами, або за допомогою інших факторів.

Російська армія дійсно має чисельну перевагу, що дуже важливо. Однак концентрація сил на напрямку удару з боку ЗСУ може перевищувати співвідношення один до трьох.

Чисельну перевагу можна створити, зібравши війська на певному напрямку. Саме так зазвичай і роблять перед наступом, але тут виникає ще один фактор - хоча українська армія, як вважають, має досконаліші можливості розвідки, ніж російська, але все одно приховати концентрацію великої ударної сили практично неможливо.

Ударне угруповання може налічувати десятки одиниць бронетехніки, велику кількість машин підтримки - інженерних, ремонтно-евакуаційних, паливозаправних, підвізників боєприпасів, санітарних машин та й просто вантажівок, на яких перевозять різні вантажі. Потрібні склади боєприпасів та пального, шпиталі.

Існує багато різних способів приховати розгортання ударних сил - маскування, розподіл, висування на вихідні позиції в останній момент перед початком наступу, різні прийоми дезінформації, відвертальні удари в іншому місці та багато іншого.

Але в сучасних умовах, коли з обох боків діють безпілотники, використовуються різні засоби електронної розвідки, є своя агентура в тилу супротивника, приховати розгортання великого угруповання навряд чи вдасться.

Однак, навіть якщо це станеться, ефект раптовості все одно зіграє свою роль.

Річ у тім, що у разі початку масштабної наступальної операції з проривом фронту оборонна сторона буде змушена вдатись до маневрової оборонної операції. Для того, щоб усунути загрозу, їй доведеться збирати резерви, підтягувати їх до місця прориву і вводити в бій.

Це складніше завдання, оскільки будь-яке військове угруповання все одно має свій тил, воно теж потребує боєприпасів, пального та інших необхідних речей.

Ці запаси вже є на складах, але логістика, особливо після багатомісячної оборони, організована для забезпечення військ на певних позиціях, а у разі прориву супротивника війська змушені швидко реагувати на загрози з несподіваних напрямків.

В ідеалі сторона, що обороняється, має бути готова швидко підтягнути резерви до будь-якої точки фронту. Але для Росії зробити це важче - фронт зігнувся великою дугою. ЗСУ можуть накопичувати сили в центрі цієї напівохопленої Росією території, і в такій ситуації логістика значно простіша.

Відстань між, умовно кажучи, Сватовим на півночі Луганщини та Новою Каховкою під Херсоном для ЗСУ менша у кілька разів.

Тому наступальна операція цілком могла б пройти за сценарієм минулого року, коли в серпні наступу під Херсоном передувала атака під Ізюмом - тоді російській армії довелося реагувати на дві кризи, що були на великій відстані одна від одної.

Складність тут у перекиданні резервів на велику відстань. У такій ситуації генштабу оборонців доводиться вирішувати вдвічі складніше завдання на різних напрямках.

Нарешті, удар, завданий у несподіваному місці, може створити справжній хаос у тилу військ, що обороняються.

Російська армія, як відзначають багато навіть проросійських експертів, має проблеми з командуванням, зв'язком, ситуаційною обізнаністю. У разі прориву фронту і плутанини ці проблеми можуть погіршитися, звівши нанівець переваги в чисельності та озброєннях.

Чи вистачить в України сил?

Агентство Reuters 5 квітня опублікувало матеріал, у якому йшлося про те, що для наступу Україна змогла підготувати 40 тисяч військових. Цю інформацію агентство передає з посиланням на анонімного військовослужбовця однієї з нових бригад, і тому це дуже приблизна оцінка.

Побічно цю цифру підтверджує витік секретних документів Пентагону, про який минулого тижня повідомила газета New York Times.

Ці документи містять інформацію про дев'ять готових бригад ЗСУ, а також ще про три, які мають бути готові до кінця квітня.

Тобто чисельність нових частин, згідно з цими даними, може наближатися вже до 50 тисяч підготовлених військових, що цілком відповідає інформації Reuters.

Обидві ці цифри офіційно не підтверджені. Ба більше - радник керівника офісу президента України Михайло Подоляк назвав витік планів США й НАТО щодо підготовки українського контрнаступу "фотошопом" та "псевдозливом".

"Що ж стосується реальних планів контрнаступу - безумовно, російські війська ознайомляться з ними першими. Я б припустив, що це станеться дуже скоро", - додав він.

Україна дійсно готує ударні сили вже кілька місяців. Тренування проходять на полігонах на території країни та за кордоном, де військових готують інструктори іноземних армій. Це стосується не лише піхоти, а й екіпажів бойових машин, інженерних частин, артилерії, зв'язківців, медиків та багатьох інших, від кого залежить успіх наступу.

Ці війська проводять бойове злагодження лише на рівні невеликих підрозділів, і навіть відпрацьовують спільні бойові дії з технікою, засобами підтримки. Щоправда, зрозуміти, наскільки готові до наступу ці війська, ще важче, ніж визначити їхню чисельність.

Щодо техніки, то й тут важко визначити, наскільки укомплектовані ударні сили ЗСУ. Раніше представники українського керівництва та збройних сил України нарікали на нестачу західної бронетехніки, і, судячи з повідомлень у відкритих джерелах, основних бойових танків, приміром, в Україну поставили лише кілька десятків - вочевидь менше, ніж потрібно для наступу.

Тим часом, як зазначає дослідницька група Oryx, яка за відкритими джерелами відстежує, зокрема, й постачання озброєнь в Україну, Польща ще на початку конфлікту поставила Україні понад 250 танків Т-72М та Т-72М1.

Дослідники Oryx зазначають, що переважну більшість наданих Польщею танків передали новоствореним механізованим бригадам. Ті машини, що не брали участі у боях, за інформацією Oryx, пройшли модернізацію, отримавши, щонайменше, комплекти динамічного захисту від кумулятивних боєприпасів.

Польща також поставила ЗСУ 14 танків Leopard 2A4 та має намір поставити 60 танків ПТ-91 (ліцензійна версія радянського Т-72М1). Окрім польських "Леопардів", в Україну вже прибули 18 німецьких Leopard 2A6, а також британські Challenger 2 (їхня точна кількість невідома).

Раніше повідомляли і про інші постачання, зокрема про передачу Україні Словенією 28 танків М-55С - глибоко модернізованої версії старого радянського Т-55. Вони також не були залучені до бойових дій, і хоча їхня боєздатність значно нижча, ніж у сучасніших Т-72, вони цілком можуть виявитись корисними в других ешелонах.

Україна вже отримала від США 90 важких колісних бронемашин Stryker, БМП Marder, багато спеціальної техніки, зокрема, інженерні, командні, ремонтно-евакуаційні машини, колісні броньовані автомобілі різних класів.

На слайдах, які аналізувала New York Times, фігурували навіть танки M1 Abrams, хоча вони, наскільки відомо, поки що до України не доїхали.

Важко сказати, наскільки українське ударне угруповання забезпечене всією необхідною технікою, але в останньому пакеті військової допомоги США бойових машин взагалі не було, зате були БРЕМи, паливозаправники, вантажівки з танковими причепами та мостоукладачі.

Ця допоміжна техніка свідчить про наступальні наміри української армії навіть більше, ніж якби американці передали ЗСУ танки.

Де може вдарити Україна?

В обговореннях можливих напрямів ударів ЗСУ найчастіше фігурує Запорізька область.

Це пояснюється тим, що звідти суто географічно найзручніше наступати у бік Азовського моря - наприклад, у бік Маріуполя чи Бердянська.

По-перше, там зручна для наступу місцевість - рівний степ, небагато міст і річок. По-друге, це дозволило б ЗСУ відрізати угруповання російських військ на лівому березі Дніпра від тих, що розташовані на Кубані. Крім того, з берега Азовського моря можна було б обстрілювати Кримський міст, остаточно ускладнивши постачання військ у Криму та Херсонській області.

Однак складність тут у тому, що небезпеку наступу на цьому напрямку добре розуміє й російське командування, яке, мабуть, мало б готуватися до розвитку подій.

На цьому напрямку є кілька великих населених пунктів, як-то Мелітополь або Токмак, які, найімовірніше, вже підготовлені до оборони.

Другий можливий напрямок удару - з боку Херсона у напрямку кримського перешийка. Якби це вдалося зробити, то по рівному степу вийти до перешийка не так складно.

Але тут є ще більша проблема - переправити війська через Дніпро. Якби ЗСУ вдалося б перекинути через річку ударні сили, їх все одно довелося б забезпечувати: переправи надто вразливі для артилерійських, ракетних та авіаційних ударів. І вони, без сумніву, стали б цілями номер один.

Враховуючи, що Росія має ракети "Іскандер", а також різні авіаційні й морські крилаті ракети, зберегти такі переправи - справа дуже складна, якщо взагалі можлива.

Ще один район, де може розпочатися наступ, - Бахмут. Це місто стало символом українського опору, і якби ЗСУ змогли відкинути від нього російські війська, то це не так покращило б ситуацію на фронті, як стало б важливою політичною перемогою.

У цьому районі зібрані боєздатні російські частини, саме тут Росія досягла певних успіхів, наступаючи на місто й оточуючи його. Проте сили наступальних російських військ дуже вразливі для ударів у фланг, про це також багато пишуть у російських військових каналах.

Напрямок на Бахмут вигідний ще й тим, що цей район розташований ближче до великих логістичних центрів українського угруповання.

Зрештою, є ще район міста Сватове, який контролює російська армія. Осінній наступ ЗСУ зупинився буквально за 15 кілометрів від цього міста. Зараз, судячи з повідомлень у відкритих джерелах, у цьому районі Росія накопичила доволі велике угруповання, наміри якого поки що не очевидні.

З одного боку, ці сили можна залучити до наступу на ЗСУ, але з іншого - вони ж можуть стати і ціллю, якщо ЗСУ зможе атакувати в обхід цього угрупування, спробувавши його оточити.

Така операція не така вигідна зі стратегічної точки зору, але вона могла б, по-перше, усунути загрозу з боку російських військ під Сватовим, а по-друге, у разі успіху, дозволила б Україні звільнити великі території на півночі Луганської області.

Ці можливі напрямки ударів ЗСУ активно обговорюють в пресі та соцмережах, проте довжина лінії фронту в Україні досить велика, і де може розпочатися український наступ, вгадати дуже важко.

Цілком імовірно і те, що жоден з цих районів не стане місцем прориву фронту.