Товариство воєнних істориків

ПЛАН

організаційних та наукових заходів Товариства воєнних істориків при Всеукраїнському благодійному фонді «Україна-ЮНЕСКО»

на 2012 рік

План затверджений на засіданні Товариства воєнних істориків

при Всеукраїнському благодійному фонді «Україна-ЮНЕСКО»

22 лютого 2012 р.    

Члени Товариства воєнних істориків

ГРИЩУК Анатолій Володимирович, 

капітан 1 рангу запасу, українець, народився 28 вересня 1955 року в селі Угольці Гощанського району Рівненської області. Учасник п’яти бойових служб і одного штурманського походу навколо Європи. Починав службу матросом в спеціальних підрозділах Балтійського флоту.

У 1978 році закінчив Київське вище військово-морське політичне училище.

У 1990 році закінчив командний факультет Військово-політичної академії.

У 1993 році на основі Дагомиського Договору 1992 року між Україною і Росією один із перших офіцерів-українців повернувся на Батьківщину з посади заступника командира протичовнової бригади Балтійського флоту, де проходив службу на різних посадах підводних і надводних з’єднань.

Після повернення в Україну займав посади:

Заступника начальника Київського вищого військово-морського училища.

Заступника начальника факультету Національної академії оборони України.

У 2002 році закінчив Українську академію державного управління при Президентові України, отримав диплом магістр державного управління і був зарахований у кадровий резерв Адміністрації Президента України, обіймав посади помічника заступника Міністра оборони України та помічника Міністра оборони України.

В центрі своєї діяльності, завжди ставив Людину і її Чесноти:

- у 1994 році розробив Концепцію по створенню кадетських класів і класів морських джур. Частково ця Концепція реалізована на базі школи №2 у м. Рівне та гімназії «Введенська» у м. Києві;

- підготував до видавництва декілька збірок дитячих віршів.

- за період служби в Національній академії оборони України, підготував та видав перший в Україні «Військово-політичний енциклопедичний словник» у двох томах.

Під час служби у складі управлінської ланки підготував біля трьох тисяч офіцерів тактичного і оперативно-тактичного рівнів.

Нагороджений вищими відзнаками Міністерства оборони України, Української православної церкви та 26-ю відомчими орденами і медалями.

Двічі за активну громадську діяльність, сумлінне виконання службових обов’язків та особисту взірцевість заохочувався Київським міським головою.

У 2009 році по Міжнародному Академічному Рейтингу «Золота Фортуна» нагороджений медаллю «Незалежність України» Ш ступеня.

ЛАЗОРКІН Віталій Ілліч, полковник у відставці, українець, народився 9 липня 1945 року. Освіта: інженер радіоелектронік, закінчив Київське вище інженерне радіотехнічне училище Протиповітряної оборони у 1969 році за фахом автоматизовані системи управління військами та озброєнням; у 1993 році закінчив Київський інститут міжнародних відносин Національного університету імені Шевченка за фахом – дипломатична і консульська служба.

1969-1977 роки – бойове чергування в Системі попередження про ракетний напад військ Протиракетної та протикосмічної оборони.

1977-1987 роки – служба в Управлінні військами Протиповітряної оборони Прикарпатського військового округу.

1987-1991 роки – старший викладач, начальник радіолокаційного циклу Львівської Політехніки, член Вченої ради радіотехнічного факультету.

1990-1995 роки – депутат Львівської обласної Ради народних депутатів.

У 1990-1991 роках зробив суттєвий внесок у відвертання загрози громадянської війни в Україні через реалізацію ініціативного проекту із створення української національної армії як автор Концепції створення національних Збройних Сил України (1990 рік) та активний учасник її реалізації  у 1991-1992 роках.

У 1991 році став співзасновником Збройних Сил України розробивши проекти законів «Про оборону України» і «Про Збройні Сили України», прийнятих Верховною Радою України 6 грудня 1991 року. Україна цей день святкує як День Збройних Сил України.

У 1991-1992 роках, був представником України в міждержавній робочій групі з військових питань при Комітеті з питань безпеки і оборони Верховної Ради СРСР, потім СНД.

У грудні 1991 року був призначений керівником групи консультантів Міністра оборони України. У 1993-1996 роках керував Центральним науково-дослідним інститутом Міністерства оборони України як заступник начальника з наукової роботи. Має біле 40 друкованих наукових праць, серед яких, проекти Воєнної доктрини України та Концепції воєнної реформи в Україні. Після звільнення з військової служби у 1996-1997 роках керував управлінням міжнародного забезпечення інформатизації Національного агентства з питань інформатизації при Президентові України і своєю працею сприяв розвитку інформатизації України та створенню її інформаційного простору. У 1998-1999 роках взяв активну участь у створенні Державної пошуково-рятувальної службу на водних об’єктах і до червня 2003 року обіймав посаду заступника начальника Служби – начальника Управління реагування на надзвичайні ситуації на водних об’єктах. Своєю працею сприяв покращанню роботи системи рятування людей на воді та зменшенню втрат людських життів. У 2004 році створив і очолив Громадський інститут стратегічних досліджень і впровадження перспективних програм «Перспектива», працює над вирішенням проблем національної безпеки, вдосконаленням термінології чинного законодавства, соціального захисту осіб, звільнених з військової служби, розробив ініціативний проект державної програми відродження українського села на базі виробництва біодизеля, опублікував низку статей у пресі з цих актуальних питань та організував проведення ряду всеукраїнських науково-практичних конференцій.

Пашковець Микола Дмитрович – уродженець села Сінне (нині Садове), Гощанського району, Рівненської області. Має 33 роки наукового стажу в галузі кібернетики та інформаційних технологій, працював науковим співробітником в Інституті Кібернетики НАН України. На даний момент працює на викладацькій роботі в Інституті післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Проживає у місті Києві.

Полковник запасу Граб Сергій Олександрович

  Народився 25 квітня 1959 року в Києві. Трудовий шлях розпочав лаборантом Київського конструкторського бюро ім. Д.Мануїльського. Строкову військову службу проходив у військово-повітряних силах Групи радянських військ у Німеччині. Закінчив Київське вище військове інженерне училище зв’язку, за фахом – радіоінженер.

  З 1984 року проходив службу у військах урядового зв’язку КДБ СРСР, Служби безпеки України. Службовий шлях розпочав начальником станції тропосферного зв’язку. З 1993 року – співробітник кадрового підрозділу Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України. З 2006 до 2010 року – начальник відділу, заступник директора Департаменту кадрового забезпечення Адміністрації Держспецзв’язку. Як керівник підрозділу виховної та соціально-психологічної роботи проводив значну патріотичну та культурно-просвітницьку роботу, основними принципами якої є державницька та патріотична спрямованість.

   Нині полковник запасу, працює у кадровому підрозділі Держспецзв’язку.

  Упродовж багатьох років поєднував військову службу з журналістикою. Член Національної спілки журналістів України, автор понад 100 публікацій, переважно публіцистики та на історичну тематику. Активно співпрацював з газетами "Народна Армія", "День", "Гарт", "Дзеркало тижня", "Дзвін Севастополя", "Українське слово", "Шлях перемоги", "Історія України", журналами "Досьє секретних служб", "Невідома розвідка", "Військово-історичний альманах", "Воєнна історія". Підготував монографію "Словник ділових характеристик", високо оцінений спеціалістами, який використовується у Держспецзв’язку, Службі безпеки України та підрозділах МО України, і витримав три видання.

  Член Чернігівського земляцтва в м. Києві. Бере активну участь у культурних заходах товариства, зокрема щорічних фестивалях “Київська Русь” у смт. Любеч, комплектуванні місцевої бібліотеки, створенні історико-археологічного комплексу “Древній Любеч” та формуванні експозиції. У 1997 році до 900-річчя першого Любецького з’їзду князів за допомогою Українського товариства охорони пам’яток історії та культури видав "Нариси з історії Любеча". У 2011 році обраний головою Ради Хреста преподобного Антонія Печерського.

  Захоплюється геральдикою, нумізматикою, фалеристикою. Автор понад 20 відомчих нагород силових структур України та громадських організацій. За його безпосередньої активної участі було розроблено та затверджено Указом Президента України символіку Держспецзв’язку. Член Спілки офіцерів України з 1991 року, голова суду офіцерської честі Спілки офіцерів України.

ЛИТВИН Сергій Харитонович,головний редактор науково-популярного журналу «Воєнна історія».

         Дата і місце народження: 5 січня 1950 р., село Запруддя, Камінь-Каширського району, Волинської області.

         Освіта: вища військова, педагогічна. Військово-політична академія ім. Леніна (м. Москва), військово-педагогічний факультет, спеціальність – суспільні науки, 1984 рік.

         Науковий ступінь, вчене звання: доктор історичних наук (2001), захистив докторську дисертацію на тему „Симон Петлюра у національно-визвольній боротьбі українського народу”, професор (2003).

         Трудова діяльність: у 1975 р. – закінчив Сімферопольське військово-політичне училище.

1975-1981 рр. – служба на офіцерських посадах (Забайкальський ВО).

1981-1984 рр. – військово-педагогічний факультет Військово-політичної академії ім. Леніна (Москва), спеціалізація – історія. 

1984-1992 рр. – викладач історії, а 1992-1995 рр. – начальник кафедри українознавства Сімферопольського військового будівельного училища.

1995-2000 рр. – Севастопольський військово-морський інститут - заступник начальника факультету з виховної роботи

з 2001-2006 рр.  – начальник кафедри історії Національної академії оборони України. В даний час – професор кафедри суспільних дисциплін Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.

         Наукова діяльність - голова спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських дисертацій за спеціальністю “воєнна історія” у Національній академії оборони України (2002-2004), з 2005 р. – член спецради з захисту докторських дисертацій в Інституті української історіографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України.

         Основні наукові праці: “За український Крим” (науково-популярне видання). – К.: Вид-во імені Олени Теліги, 1997; “Симон Петлюра у 1917-1926 роках” (монографія). – К.: Аквапрес, 2000; “Суд історії: Петлюра і петлюрознавство” (наукове видання). – К.: Вид-во імені Олени Теліги, 2002. Близько 100 праць з української історії у наукових та періодичних виданнях.

         Суспільно-громадська діяльність: голова Кримської організації Спілки офіцерів України (1992-1995), Голова Севастопольської організації СОУ (1996-1998), перший заступник голови Комітету громадських організацій “Крим з Україною – Соборність” (1993-1998), член Проводу Спілки офіцерів України (2001-2009),  з 2009 р. - перший заступник голови Спілки офіцерів України.

З 2002 р. – заступник голови Всеукраїнської громадської організації  «Український інститут воєнної історії».

З 2002 р. – головний редактор науково-популярного журналу «Воєнна історія».