Попри те, що до новоствореної у 1970р. першої ліги входило по 3 команди з підгрупи (а клуб зайняв 6 місце) для володарів Кубка CPCP зробили вийняток і дозволили грати у першій лізі 1970 р. «Зелено-білі» виграли чемпіонат, випередивши «Кайрат» Алма-Ата, «Дніпро» (який тоді тренував Валерій Лобановський) і московський «Локомотив» і вийшли до вищої ліги чемпіонату СРСР.
        Всіх цих успіхів досяг з клубом наставник Ернест Юст — з вихованців галицького і закарпатського футболу він зумів створити колектив, який прославився командною грою і зумів втриматися у вищій радянській лізі.

в Єревані проти «Арарату». Вірмени відкрили рахунок, але Ігор Кульчицький вирівняв становище з пенальті — 1:1. Штатний пенальтист «левів» Кульчицький того року використав всі 7 пенальті і став найкращим бомбардиром команди у сезоні. Перший сезон у найвищому дивізіоні клуб завершив на 10 позиції серед 16 командб але набрав очок (28) стільки ж як і у Торпедо(М) яке було на сьомому місці.

Саме у цьому чемпіонаті, 27 червня 1971 року, на стадіоні «Дружба» зібралася найбільша аудиторія за всю історію арени — 51 тисяча глядачів. Львів'яни приймали майбутнього чемпіона СРСР, київське «Динамо». «Карпати» виграли 3:1, а цю гру досі вважають однією з найкращих в історії клубу. У наступні роки кияни значно додали у грі і більшість ігор у столиці Галичини закінчувалися нічиєю — «Карпатам» так і не вдалося повторити успіху1971 року.         Попри непогане, десяте місце серед 16 команд, напередодні старту нової першості, в лютому 1972 року Ернеста Юста було звільнено з посади головного тренера. Працівники обкому партії перевіряли роботу начальника команди Карла Мікльоша, який, зокрема, мав дбати про те, щоб команда відвідувала музей ім. Леніна та проводити виховну роботу. Зрештою влітку 1972 року з посад усунено начальника клубу Карла Мікльоша і тренера Анатолія Полосіна за «слабку політико-виховну роботу у колективі». У місті та команді ходило багато чуток щодо незрозумілих дій керівництва клубу — у 1970-х роках «Карпати» (Львів) були єдиною командою вищої ліги СРСР, у якій розмовляли українською мовою, що могло зачіпати інтереси партійних чиновників.
        Трансферна політика клубу не підсилила команду — перед чемпіонатом львівський клуб покинули відразу три форварди «основи»: Янош Габовда, Володимир Булгаков і Роман Хижак. Натомість, прийшов Едвард Козинкевич — гравець збірної СРСР, який у її складі здобуде «срібло» на чемпіонаті Європи 1972. У сезоні 1972 «зелено-білі» вийшли до півфіналу Кубка СРСР, де у двоматчі поступилися московському «Спартаку».
У 1973, тільки “нововведення” чемпіонату у вигляді післяматчевих пенальті. Коли матч закінчувався внічию, команди пробивали пенальті, щоб визначити кому ж дістанеться єдине очко. Якби не це правило, то команда зайняла би не 14, а 15 місце і вилетіла би у першу лігу.

У такий спосіб проблем вирішити не вдалося і Юст повернувся на посаду головного тренера у 1974 році вже на довго. Після першого кола львівськ команда пасла задніх, та перемоги на фініші чемпіонату над “Торпедо”, “Зенітом” та московським “Динамо” вивела клуб на 11 місце в чемпіонаті 1974 року.

У сезоні 1975 року клуб нарешті вибився із зони вильоту і показав сильну гру, наприклад, дві нічиї 2:2 з тогорічним чемпіоном «Динамо» (Київ). Львів’яни вперше більше м’ячів забили ніж пропустили, а бомбаpдири Данилюк та Хижак - серед кращих в чемпіонаті. Підсумок — найвище місце за весь час виступів у найвищій лізі, шосте.

Сезон 1976 року радянські чиновники розділили на 2 окремі чемпіонати, в кожному з яких розігрували медалі: 1976 (весна) і 1976 (осінь). Навесні львів'яни виступили дуже добре і набрали порівну очок з тбіліським «Динамо». Долю бронзових нагород вирішила різниця забитих і пропущених м'ячів, яка виявилась кращою у грузинів — «Карпати» посіли 4 місце.

В осінній першості «зелено-білі» до останнього туру боролися за найвищі місця. Перед останньою грою «Торпедо» вже запезпечило собі «золото», а на «срібло» реально претендували «Карпати», які не лише мали очко переваги над конкурентами, а й вирішальну гру проводили вдома — проти ленінградського «Зеніта». Місто було впевнене в успіху клубу — у Львові вже навіть почали виготовляти значки з написом «Карпати» — срібло. Але...росіяни швидко забили 2 голи, а шанс переломити гру отримав захисник Федір Чорба завдяки пенальті. Чорба був штатним пенальтистом команди — того чемпіонату він виконував 7 пенальті й усі забив. Але на львівській «Дружбі» воротар взяв удар. Це психологічно надломило господарів і наприкінці ленінградці забили ще й третій м'яч — 0:3. Таким чином «Карпати» дуже погіршили свою різницю забитих і пропущених м'ячів, тому не лише не здобули срібні медалі, а й втратили «бронзу» через гіршу різницю голів: «Динамо» (Тбілісі) — «+4», «Карпати» — лише «+3». Подібного шансу на медалі у вищій лізі СРСР клуб вже ніколи не отримав.

Ця невдача негативно вплинула на ставлення до клубу керівництва міста та спричинила невдалий старт у першості-1977. Головний тренер Ернест Юст під тиском начальства почав омолодження складу, що погано позначилось на стабільності команди. «Карпати» посіли передостаннє, 15-те, місце і вилетіли до першої ліги. Натомість у команді дебютувало багато молодих виконавців, які в наступні роки визначатимуть стиль гри команди: Андрій Баль, Олег Родін, Ярослав Думанський, Юрій Суслопаров. Вони вже тоді ввійшли до складів юнацької та молодіжної збірних СРСР.

У першій лізі «зелено-білі» були серед лідерів і перед останнім туром на 1 очко випереджали «Динамо» (Мінськ), яке і було конкурентом у боротьбі за 3 місце, що давало перепустку до вищої ліги. Саме у столиці Мінську Карпати проводили останню гру першості 1978 року. Матч закінчився суддівським скандалом: на 10-й хвилині у ворота львів'ян призначено пенальті, а суддя вилучив найкращого голеадора гостей Степана Юрчишина, хоча той узагалі стояв осторонь епізоду. «Динамо» перемогло і в підсумку випередило «Карпати» на 1 очко, що стало путівкою до «вишки».

        В середині сезону 1978 за власним бажанням залишив команду багаторічний наставник Ернест Ервінович Юст. Він працював у клубі ще з часу його заснування у 1963 році, тому вирішив зняти цей багатолітній психологічний тягар і змінити працю та обстановку.

        1979 рік став бенефісом нападника Степана Юрчишина — він встановив рекорд першої ліги, забивши за сезон 42 голи (у 42 проведених поєдинках). Завдяки такій результативності форварда навіть запросили до національної збірної СРСР, де серед інших футболістів він був єдиним представником з нижчої ліги. «Карпати» того року забили у чемпіонаті 89 голів, упевнено посіли 1 місце і аж на 8 очок випередили найближчого переслідувача.

        Лише на рік повернулися Карпати до вищої ліги. Травма Степана Юрчишина, конфлікт в команді між основними гравцями, зміна тренера, рекордна за всі роки кількість гравців, які виходили у матчах чемпіонату — аж 25, не дозволили закріпитися у найвищому дивізіоні і Карпати знову опустилися до першої ліги. Невдача призвела до звільнення з посади старшого тренера Іштвана Секеча, з яким Карпати лише рік тому успішно здолали вершину.

        У чемпіонаті 1981 року в першій лізі карпатівці посіли лише 11 сходинку. Перед сезоном до київського «Динамо» перейшли лідери колективу Андрій Баль, Юрій Суслопаров і Ярослав Думанський. Баль та Суслопаров рік потому будуть виступати за збірну СРСР на чемпіонаті світу в Іспанії. Також перед чемпіонатом 1981 завершив кар'єру ветеран, останній у команді володар Кубка-1969 Лев Броварський. Його досягнення — 412 ігор у барвах «Карпат» — ніхто не побив і дотепер. Ще до закінчення чемпіонату по Львову ходили чутки про можливість об'єднання двох міських команд: «Карпати» і СКА (Львів) заради створення сильного і конкурентноздатного колективу.

        У перших числах січня 1982 року керівництво обласного футболу, пославшись на складність фінансування аж двох команд майстрів і невдалого виступу в останньому сезоні, вирішило об'єднати два клуби. Профспілкову команду «Карпати» ліквідували, а її місце у першій лізі зайняла армійська команда СКА «Карпати» створена на основі друголігового клубу СКА (Львів), що підпорядковувалась військовому відомству. Колектив зліпили із гравців СКА та «Карпат», додавши кількох приїжджих гравців. Тренером призначили російського фахівця Миколу Самаріна. Цей невиправданий крок надовго відлучив Львів від великого футболу.

        Спочатку команда виступала непогано, у 1984—1985 роках під орудою колишнього карпатівця Володимира Булгакова навіть два роки поспіль посідала третє місце у першій лізі, але новий клуб не став популярним серед уболівальників. Традиційні зелено-білі кольори тепер не майоріли на трибунах, бо міліція суворо стежила, щоб нічого зеленого на стадіон не проносили. Якщо на ігри «Карпат» у вищій лізі у 1980 році на домашніх іграх збиралося в середньому по 20-25 тисяч осіб, то у першому об'єднаному сезоні СКА «Карпат» у першій лізі 1982 року відвідування склало 5-6 тисяч глядачів. Збільшилась і плинність кадрів — приїжджі футболісти, відслуживши певний термін, залишали армійський клуб. У 1987 році СКА «Карпати» посів п'яте місце у першій лізі, а через рік — сьоме.

         У 1989 році клуб узагалі виступив катастрофічно і посів останнє, 22-е, місце. СКА не міг перемогти перші 16 матчів, а на виїзді команда програла 18 з 21 ігор. Матч з «Котайком» на львівському стадіоні «Дружба» 11 липня 1989 року встановив абсолютний антирекорд сезону. На цю гру прийшло подивитися 54 глядачі.

        Того року саме відродили цивільну команду «Карпати», яка розпочала виступи із другої ліги. Її ігри збирали у Львові в середньому від 8 до 10 тисяч людей.

         Перші важливі кроки для відновлення народної команди «Карпати» було зроблено 28 липня 1987 року, коли львівська газета «Ленінська молодь» опублікувала критичну статтю Івана Сала «Футбол… поза грою», де автор вимагав розділити СКА «Карпати» на дві команди, як було ще з 1960-х років і таким чином повернути Львову колишню футбольну славу та традиції. Цю статтю було написано ще у 1983, але через цензуру влади її надруковано лише через 4 роки. В листопаді-грудні 1988 року на сторінках всеукраїнського видання «Спортивна газета» було проведено акцію "Я, мама, тато — за команду «Карпати»", яка зібрала 70 тисяч підписів по всьому УРСР.

         У кінці 1988 року делегація зі Львова їздила до республіканської федерації футболу у Києві, також було проведено переговори з представниками Деркомспорту у Москві. Оскільки місце у першій лізі було заброньоване за СКА «Карпати», відроджений цивільний клуб мав починати виступи з нижчої, другої ліги. Це задовольнило обидві сторони і 5 січня 1989 року в Москві було підписано свідоцтво про відновлення команди «Карпати».

         До Львова з колективів інших міст відразу повернулось багато вихованців «Карпат», які бажали захищати честь рідної команди: Степан Юрчишин, Сергій Квасников, Віктор Рафальчук, Григорій Батич, Василь Леськів, Богдан Бандура та інші.

        «Зелено-білі» з перших ігор показали, що переростають рівень більшості команд другої ліги. У 1989 та 1990 роках клуб виборював «бронзу», а у 1991 році, в останньому чемпіонаті СРСР завоював «золото».

         Після здобуття незалежності «Карпати» виступали у вищій лізі України починаючи з першого ж сезону (1992). У сезоні 1997-98 «Карпати» посіли 3-є місце, що поки є найкращим результатом за історію клубу. Також клуб двічі дійшов до фіналу Кубка України: у сезонах 1992/93 і 1998/99. Ті результати «Карпати» показували під керівнництвом головного тренера Мирона Маркевича, який очолив клуб у 1992-му і працював там до 1999 року.

         «Карпати» підтвердили історичне реноме кубкової команди: в сезоні 1992/93 стали фіналістами Кубка України, отримавши у наступному сезоні право грати в Кубку володарів кубків, а у сезоні 1993/94 були близькі до того, щоб повторити цей успіх. У півфіналі львів'яни змагалися з одеським «Чорноморцем». Гра у Львові завершилась унічию (0:0), а в Одесі рахунок довгий час був 1:1 (що виводило гостей у фінал за рахунок м'яча, забитого на виїзді) і лише на останній хвилині «Чорноморець» забив переможний гол.

         У першостях 1992/93 та 1993/94 клуб посідав високі місця: 6-те і 5-те, відповідно. Наступний чемпіонат «Карпати» закінчили дещо нижче — на 8-му місці. Також протягом сезону змінився президент клубу, яким став Роман Гірник. Головний тренер Мирон Маркевич не зійшовся з новим президентом щодо ряду питань і після закінчення першості 1994/95 покинув «Карпати».

         Наставником став помічник Маркевича Володимир Журавчак. Але якість гри команди не покращилась і в сезоні 1995/96 зафіксовано досі найбільшу поразку львівського клубу в чемпіонатах України: «Кремінь» (Кременчук) — «Карпати» — 6:1. Перед початком нової першості до команди вдалося повернути Мирона Маркевича, який вивів «зелено-білих» на 5 місце в 1997 році, а наступного року здобув з «Карпатами» бронзові медалі вищої ліги чемпіонату України. Це третє місце стало найбільшим успіхом клубу до і після того. Ворота команди тоді захищав досвідчений Богдан Стронціцький, в обороні виступали Юрій Беньо, Олександр Чижевський та Володимир Єзерський, у середині поля — Євген Назаров, Сергій Ковалець і Сергій Мізін, а найкращим бомбардиром став Олександр Паляниця. Також «Карпати» в сезоні 1998/99 вдруге вийшли до фіналу Кубка України, де не мали жодних шансів проти київського «Динамо», яке очолював Валерій Лобановський — 0:3. Але таке досягнення дозволило львів'янам втретє і поки що востаннє зіграти у єврокубках.

         Літо 1999 року ознаменувалось частковою реконструкцією домашньої арени — замість дерев'яних лавок на стадіоні «Україна» було встановлено пластикові сидіння. Львів готувався приймати ігри «Карпат» у Кубку УЄФА. Через це кілька перших домашніх матчів клубу у чемпіонаті України 1999/2000 відбулося на стадіоні СКА, де «Карпати» не приймали суперників ще з 1960-х років. Тимчасове повернення виявилось вдалим: 1 серпня 1999 року зафіксовано найбільшу перемогу «Карпат» у вищій лізі чемпіонату країни, коли одеський «Чорноморець» поступився у Львові з рахунком 0:5. Отож історичний успіх здобуто не на стадіоні «Україна», де «зелено-білі» провели 99 % всіх домашніх ігор першості України, а на стадіоні СКА.

        Досягнення «левів» у 1990-х (два виходи до фіналу Кубка України, бронзові медалі чемпіонату) не вимагали великого бюджету і матеріальних витрат, які в українському футболу почали різко рости на початку 2000-х років. Унаслідок цього збільшилась плинність кадрів, адже хороші гравці дістали можливість отримувати у клубах-грандах дуже високі гонорари. «Карпати» намагались запрошувати іноземних футболістів, у деяких випадках переборщивши з цим. В чемпіонаті 2001/02 років у барвах клубу виступило аж 37 гравців (серед них 9 іноземців) — найбільша кількість в історії команди. Команда перетворилась на середняка вищої ліги, а тренери змінювалися що кілька місяців. Безпрецедентним став випадок з Мироном Маркевичем — у 2001 році він очолив «Карпати» вже втретє у кар'єрі, а в 2003 навіть учетверте, але врятувати команду не зміг.

         Навесні 2004 команда посіла передостаннє, 15-е місце у чемпіонаті і вилетіла до першої ліги, де виступала протягом двох сезонів. Після пониження у класі команду залишив ряд сильних і амбіційних футболістів (Сергій Мізін, Сергій Даниловський, Тарас Кабанов, Сергій Ковальчук та інші).

         У сезоні 2005/06 команда досягла унікального, як для клубу з першої ліги, успіху в Кубку України, діставшись півфіналу і здолавши на шляху три команди вищої ліги. Всі 3 голи у домашніх перемогах над «Чорноморцем» (1:0), «Шахтарем» (1:0) і «Ворсклою» (1:0) здобув бразильський нападник Вільям Роша Батіста — одне з найкращих придбань клубу за останні роки. Особливо сенсаційним був результат гри із «Шахтарем», тогочасним чемпіоном України. Господарі витримали шквал атак гостей і забили вирішальний гол у другому таймі. А після матчу керівництво донецького клубу було настільки вражене надійною грою львівського воротаря Богдана Шуста, що купило футболіста відразу ж у перше можливе трансферне вікно — вже через 3 місяці. За результатами сезону «Карпати» посіли 2-е місце у першій лізі і вибороли право знов виступати у найвищому дивізіоні.

         Першість 2006/07 клуб провів сильно, посівши 8-е місце. Найкращим бомбардиром став Батіста, який забив 10 голів. У наступні роки «Карпати» потерпали від т. зв. «синдрому другого сезону» — після повернення до «вишки» і хорошого виступу у першому сезоні в наступній першості часто наступає спад. У чемпіонаті 2007/08 львів'яни продовжили список значних кадрових втрат — із львівської команди після виходу до вищої ліги пішов ряд старших, досвідчених гравців, лідерів колективу (Распопов, Тимчишин, Тлумак, Сучков, Батіста), яких замінила місцева молодь — вихованці західноукраїнського футболу. Омолоджений склад показував нестабільну гру, про що свідчить, наприклад, розгром у Києві влітку 2007 р.: «Динамо»—«Карпати» — 3:7 чи поразка у жовтні того ж року в Одесі від «Чорноморця» з рахунком 0:4. У підсумку — 10-е місце у чемпіонаті.

         В 2008 році, після виходу до вищої ліги футбольного клубу «Львів», уперше в історії вищої ліги там виступало 2 львівські команди. Ще раніше перша офіційна зустріч цих клубів завершилась несподівано — у вересні 2006 року тоді ще першолігові «міщани» вибили вищолігові «Карпати» з Кубка України в поєдинку 1/16 фіналу. Реванш було взято 15 листопада 2008 року, коли в першому в історії української вищої ліги (теперішньої Прем'єр-ліги) львівському дербі «зелено-білі» обіграли «Львів» 4:2, поступаючись протягом гри 0:2.

        Врешті-решт, Олег Кононов зумів підібрати виконавців, які творять на полі єдиний колектив. Взимку сезону 2008/09 років клуб залишили колишні основні футболісти (Володимир Федорів, Самсон Ґодвін, Максим Фещук), але команда заграла краще і блискуче почала весняну частину першості: домашні перемоги 3:0 над «Чорноморцем», «Кривбасом»і виїзний розгром «Іллічівця» 5:1, який став найбільшою виїзною перемогою «Карпат» за всю історію виступів у вищій лізі України.

         Львівське дербі другого кола відбувся 26 травня 2009 року і припало на останній тур чемпіонату. Матч був дуже важливим для «Львова», оскільки навіть нічия дозволила б команді залишитись у Прем'єр-лізі. Проте «Карпати» перемогли 2:1, а «міщани» вилетіли до першої ліги.

        В середині серпня 2009 року клуб святкував 40-річний ювілей здобуття Кубка СРСР 1969 року. Оскільки за право володіти Кубком зараз йде судовий процес між Російським футбольним союзом і московським «Спартаком», то керівництво клубу у 2007 році вирішило виготовити точну копію трофею — окремі частини виготовляли ювеліри Львова, Тернополя і Києва, кришталь привезено зі Словаччини. Завдяки цьому створено унікальну й достовірну копію кришталевого кубка.

        Всі охочі сфотографуватися з трофеєм змогли зробити це 30 серпня на «Україні» за 2 години перед матчем 6-го туру між «Карпатами» та «Оболонню», який розпочався о 19:00. Перед матчем відбулося вшанування ветеранів-володарів Кубка СРСР 1969 року. Окрім того керівництво клубу ухвалило рішення на цей поєдинок зробити безкоштовний вхід для всіх пенсіонерів.

        Розгром із рахунком 5:0 «Оболоні» (Київ) 30 серпня 2009 року став повторенням найбільшої перемоги за часів виступів «Карпат» у вищій лізі.

        Прекрасно розпочав першість молодіжний склад «Карпат» — 11 перемог поспіль на старті сезону стали рекордною переможною серією за всю історію змагань молодіжних (дублюючих) команд у вищій лізі України.

        2010 рік «Карпати» розпочали без свого головного бомбардира – Сергій Кузнецов подався до Росії. На вістрі атаки його замінив Батіста, який у підсумку стане кращим голеадором команди. Свої амбітні плани «Карпати» довели вольовою перемогою над харківським «Металістом», який привіз до Львова майже тисячу фанів на чолі з президентом клубу.

        Перемога додала сил – на засніженому луганському стадіоні «зелено-білі» здолали опір «Зорі». Уболівальники водночас раділи і хвилювалися – повторювалася минулоручна історія з першими перемогами і подальшими поразками. Статистику підпсував наступний матч проти київського «Арсеналу» - «Карпатам» довелося боротися не лише проти суперника, але й проти суддів. Спершу вони не зарахували чистий гол Кожанова, а потім призначили штрафний, після якого «каноніри» вийшли вперед. Рятівний гол на останніх секундах гри забив Андрій Ткачук – феєричний матч закінчився з рахунком 3:3.

        Львів’яни не скидали обертів – особливо вдало вони виступали на виїзді, де за коло не програли жодного матчу! Так само жоден суперник не зумів у власних стінах втримати свої ворота на замку.

        Але доля виходу до єврокубків вирішувалася у матчах проти лідерів. І «Карпати» досягли свого – спершу вони обіграли «Дніпро» (гол забив Худоб’як), а потім і київське «Динамо» (відзначився Батіста). Надважливою була гра проти «Таврії» - основного конкурента «зелено-білих» за п’яте місце. Удома львів’яни перемогли 1:0 (після подачі кутового гол забив Ощипко), а на виїзді зіграли внічию 1:1 (Ткачук). Саме після цієї гри «Карпати» забезпечили собі місце у Лізі Європи, за що отримали від найпалкіших уболівальників символічні медалі.

        А от молодіжний склад отримав медалі золоті. Підопічні Романа Толочка блискуче закінчили першість, відірвалися від переслідувача на 11 очок, а головного конкурента – донецький «Шахтар» - просто розірвали в домашньому матчі – 5:1. Уперше в історії карпатівська молодіжна команда виграла першість.

        Ясна річ, гра дублерів не могла залишитися поза увагою головного тренера «Карпат» Олега Кононова. Під кінець чемпіонату Ярослав Мартинюк, Юрій Габовда, Володимир Гудима отримали трохи ігрового часу, аби відчути смак Прем’єр-ліги. А гравцями головної команди зацікавилися тренери збірної України, які не пропускали жодної карпатівської гри. До лав головної команди країни викликали флангових оборонців Ігоря Ощипка та Артема Федецького, а також центрального хавбека Ігоря Худоб’яка. Усі вони дебютували у синьо-жовтій формі під час товариських матчів.

        Під постійним оком тренерів збірної перебувають й інші лідери команди – Олег Голодюк та Денис Кожанов, який став кращим асистентом Прем’єр-ліги – на його рахунку 14 точних передач, 4 голи і одне зароблене пенальті.

        Хороший сезон провів капітан Андрій Тлумак, який повернувся до рідної команди. На новий рівень вийшов Самсон Ґодвін, який зацементував за собою позицію опорного півзахисника. Набагато надійніше, порівняно з 2009 роком, почали грати центральні оборонці Мілошевіч і Тубіч. Із затінку вийшов Андрій Ткачук, який багато працював у середині поля.

        Чимало футбольних аналітиків відзначали, що «Карпати» справедливо вибороли місце в єврокубках. А за рівнем та видовищністю гри вони поступалися хіба чемпіону – донецькому «Шахтарю», чию основу складали бразильці, куплені за десятки мільйонів доларів.

        Свою відзнаку отримав і Олег Кононов. На думку спортивних журналістів білоруський тренер був одним з кращих в Україні. Відповідно до підсумків опитування, Олег Георгієвич посів друге місце після Мірчі Луческу.

        На загальному піднесенні, після нетривалого відпочинку, команда почала вести підготовку до свого четвертого єврокубкового сезону…

«Карпати» чотири рази брали участь в єврокубках. І лише у сезоні 2010/2011 клуб вперше здолав стартовий етап Ліги Європи, перемігши володаря Кубка ісландської ліги 2010 «Рейк’явік» і бронзового призера чемпіонату Грузії 2009-2010 «Зестафоні», а в плей-оф раунді «Карпати» сенсаційно вибили з розіграшу володаря Кубка і Суперкубка УЄФА 2000 років турецький «Галатасарай». Перший матч з турками «Карпати» зіграли на виїзді, на легендарному стадіоні «Алі Самі Єн», що іменується «Пеклом». Львів’яни вибороли тут сенсаційну нічию – 2:2. У матчі-відповіді у Львові на 1-й хвилині доданого часу стався шок для уболівальників «Карпат»: «Галатасарай» забив, здавалося б, рятівний для себе гол. Однак карпатівці, опинившись у критичному становищі, не опустили руки, а проявили характер і волю до перемоги, продемонструвавши традиції переможців, закладені ще легендарним колективом 69-го року. Львів’яни організували діагональну передачу на Ігоря Худоб`яка, який на останніх секундах матчу виконав ювелірний пас на Артема Федецького, що вгатив м’яча у сітку. 1:1 – і Львів не спав усю ніч...

Жереб відправив «Карпати» до квартету «J». У цю ж групу потрапили шестиразовий чемпіон Німеччини, переможець Ліги чемпіонів і Кубка Кубків «Борусія» (Дортмунд); дворазовий чемпіон Франції і володар Кубка Кубків «ПСЖ» і дворазовий володар Кубка УЄФА іспанська «Севілья». Експерти відразу охрестили цей квартет лігочемпіонівською групою, а преса – «групою смерті». Виступ в груповому турнірі львів’яни почали з домашньої гри проти «Борусії». Програючи по ходу зустрічі два голи, галицькі леви відігралися і вийшли вперед, але німці таки вирвали перемогу 3:4. Головний тренер «Борусії» Юрген Клоп, відповідаючи після матчу на питання журналістів, відзначив, що якби «Карпати» виступали у Бундеслізі, то з такою грою команда б дихала в спину лідерам. «Карпати» програли і наступні 4 матчі. На думку експертів, причинами були надзвичайно важкий сезон (граючи на три фронти, «Карпати» провели найбільшу кількість матчів серед всіх представників України в єврокубках) та відсутність досвіду подібних ігор. В останньому матчі з «ПСЖ» львів’яни зіграли внічию 1:1, набравши таки свої перші очки в груповому турнірі.

З 27 січня по 7 лютого 2011 року футбольний клуб «Карпати» брав участь у товариському міжнародному турнірі «Copa del Sol» (ісп. Кубок Сонця), що проходив в іспанських містах Ельче та Ла Манга. В 1/8 турніру «Карпати» перемогли норвезький футбольний клуб «Молде» (1:1, пен — 4:3), у чвертьфіналі — шведський «Ґетеборг» (1:0), у півфіналі — норвезький «Олесунн» (1:1, пен — 7:6). У фіналі турніру «Карпати» зустрілися з іншим українським футбольним клубом «Шахтар» (Донецьк), де здобули перемогу з рахунком 1:0. Перемога у цьому турнірі стала першим міжнародним титулом клубу.

Чемпіонат України сезону 2010/2011 підопічні Олега Кононова, як і попередній турнір, завершили на 5-му місці. За підсумками чемпіонату «Карпати» знову взяли участь вже в третьому для себе розіграші Ліги Європи, стартувавши з 3-го кваліфікаційного раунду. На цьому етапі львів'яни перебували серед сіяних команд. Суперником «зелено-білих» став ірландський «Сент-Патрікс Атлетік», який львів`яни перемогли із загальним рахунком 5:1. У раунді плей-оф львів'яни зустрілися з грецьким клубом ПАОК. Перший матч у гостях «Карпати» програли 0:2. За рахунку 0:1 польський суддя Роберт Малек не зарахував чистий гол Лукаса. Матч-відповідь у Львові закінчилася нічиєю 1:1, тож на цьому єврокубковий сезон для команди було завершено.

Серед найбільш визначних подій 2010 та 2011 років:

- До складу Національної збірної України залучались чотири гравці «Карпат»: Ігор Ощипко, Денис Кожанов, Артем Федецький та Ігор Худоб'як.

- Ігоря Худоб`яка визнано кращим українським футболістом 2010 року за версією читачів UA-Футбол.
- У номінації Відкриття 2010 року за версією читачів UA-Футбол «Карпати» посіли перше місце.
- Ігорю Кульчицькому та Степану Юрчишину від УЄФА вручено дипломи друзів Євро-2012.
- Артем Федецький обраний другом Євро-2012 і послом волонтерської програми УЄФА у Львові.
- 7 травня 2011 року під час урочистої сесії Львівської міської ради Олег Кононов нагороджений знаком Святого Юрія «за значні досягнення в розвитку спорту у Львові».
- 24 серпня 2011 року мер Львова нагородив багаторічного капітана «Карпат», тренера-викладача Ігоря Кульчицького знаком Святого Юрія за активну громадянську позицію та вагомий внесок у розвиток футболу у Львові, а також на честь 70-річчя з дня народження/
- У серпні 2011 у Львові відкрився магазин-музей клубу.