Про ліву групу в ОУН Івана Мітринги (частина друга)
5. Чи вважаєте Ви, що ОУН у цей період, тобто перед війною була фашистівською організацією?
Бандерівська організація формувалася в спеціяльних внутрішньоукраїнських та зовнішньополітичних умовах. Вона була глибоко антидемократична, з тоталітарними претенсіями, але те, що найбільш типове, це інтелектуальна обмеженість її активу, нахил до демагогії. Тут уже було сказано, охочих до будування української держави в “Новій Европі” було багато. Деякі з їх вождів ще по сьогодні бачать найбільшу помилку Гітлера в тому, що він “не йшов разом з українцями” і не послухав їх порад. Ніде я не читав, щоб автори з націоналістичних (обох) середовищ розрахувалися з нацизмом як системою догм, з расизмом, антисемітизмом, підходом до слов’ян як “унтерменшів”. Це спричинене правдоподібно тим, що і пізніше вони не поцікавилися з ким хотіли співпрацювати. Не зовсім славну ролю відіграв тут націоналістичний центр у Берліні, ніхто не перестерігав звідси націоналістів у краю перед небезпеками для нашого народу з боку “герренфольку” з його расистськими теоріями, а йшлося тут не лише про Євреїв і циган, але теж про всіх слов’ян. Це доказ малесенької політичної культури тих українців, які навіть не зауважили, що німецький партнер трактує їх як “унтерменшів”. Звичайно, серед німців були й інші течії, але вони не мали і не могли мати впливу на все, що сталося.
Бандерівський осередок в Берліні відповідальний не лише за дезінформацію відносно нацизму, або замовчування правди але також за дезорганізаційну інтриґантську акцію проти полк. Коновальця. Вони уважали К. за людину “слабу” і “ліберальну”, а одночасно висували на чільне місце в ОУН полк. Ріка Ярого. Пізніше продовжувалася та “акція” проти полк. Мельника. Берлінська група була заскочена виступами та успіхами групи Мітриґи на “краківському конгресі”. Пан К. підійшов до мене після мого дискусійного виступу і сказав: “завтра їду до Берліну назад, як гестапо довідається що Ви тут – говорите постріляє або позамикає до концтаборів”. На т. зв. секції для міжнародньої політики виложив один представник групи берлінської концепцію бандерівців так: дотепер наша акція була, слабою бо ми шукали всюди приятелів, тепер все ясно, для України місце у “Новій Европі”. Той напрямок провалився після блискучого виступу Мітринґи, його контртеза: “разом з поляками, французами, підсовітськими народами за Вільну Європу без Гітлера та Сталіна. Там наше місце”. Пам’ятаю як один “герой” вийшов перестрашений зі залі, – Мітринґу піддержала більшість, головно ті, що прибули на з’їзд з України. В тому сенсі -ми теж діяли. Згадую один “рапорт” польського підпілля до лондонського уряду про мої розмови у Варшаві, опублікований в Лондоні в збірнику “Рапортів АК”. Такі розмови мали ми з білорусами (Родзько), італійцями (Ніколімо Фаріна), групою католиків австрійських та іншими.
Найбільшим шкідником був Донцов, людина без власного середовища. Покійний президент Андрій Лівицький, політик великого формату сказав раз мені: “Від нас одержував він гроші кожного місяця так точно як кожний польський урядник”. Напередодні війни Донцов годував українську молодь книжками-біографіями Муссоліні, Гітлера, навіть такого блазня як французький нацист Ля Рок.
6. Коли і як Мітринга порвав з ОУНб? Як зустрічали групу Мітринґи на східніх землях України?
Зустріч з Україною приспішила процес льокалізації, -групи Мітринґи. З бандерівцами розійшлися ми остаточно “формально” під час історичної останньої зустрічі у Василькові під Києвом. У розмовах брали участь представники групи Мітринґи – сам Мітринга, Ривак, Паладійчук, Турманович і я. Бандерівців репрезентували Дмитро Мирон, Микола Климишин, Василь Кук (полк. Коваль) та Бутковський (Гуцул), який демонстративно симпатизував з Мітрингою. Були також діячі, незалежні,, як нпр. Йосип Позачинюк, письменник, недавній редактор головного органу Комсомолу України, та Юрій Стефаник. Розмова мала принциповий характер. Спочатку Мітринґа прочитав деякі місця з летючки ОУН, яку ми саме одержали з Житомира до кольпортажу, в якій говорилося про “помилку німців, які ставлять на мельниківців” і висловлювалося довір’я до “боротьби Великої Німеччини під проводом Фюрера проти комунізму”. Такі летючки ми одержували не раз і кидали їх у вогонь. Аргументи Мітринги були настільки переконливі, що звичайно найбільш агресивний (тоді) Климишин не забирав узагалі голосу, а виступи бандерівської делегації обмежилися до довшої промови Мирона. Той сам Мирон після переїзду до Києва, писав листи до керівництва ОУН, в яких рішуче вимагав зміни політичного курсу ОУН. На еміграції є ще люди, які читалі ці листи.
Кульмінаційною подією цієї зустрічі був виступ Позачинюка, з яким ми вже довший час дружили та мали тісні зв’язки. Маленька річка у Василькові ділила дві групи як “границя”: з одного боку була група Мітринґи, з другого бандерівська, на чолі з Мироном. Позачинюк жив по “бандерівському” боці. Він був прекрасним бесідником, говорив речево без патосу і демагогії. Подружили ми з ним після його виступу в будинку “Дністра” у Львові на першій (скандально слабій) пресовій конференції червневого “уряду”. На нараді у Василькові Позачинюк піддержав вповні Мітрингу: “Ви, як союзники Гітлера, не маєте що шукати в нас” і дальше: “Ви націоналісти користуєтеся лише тим, що Сталін знищив тут українську інтелігенцію, але, як прийде її відродження, ви не будете мати багато до говорення”. Позачинюк, який згинув з рук гітлерівців, сидів якийсь час у краківській тюрмі разом з теперішнім ректором УВУ д-ром Володимиром Яневим, який мені ще за окупації в Кракові розказував, що йому Позачинюк у тюрмі говорив: “Єдина політична течія, з якою я міг би співпрацювати це група Мітринґи”. Я це нотую навіть тоді, коли д-р Янів сказав мені перед кількома місяцями: “Я не виключаю цього, але й не пригадаю собі”.
Групу Мітринґи в тому часі (літо-осінь 1941 р.) можна назвати одною з “похідних груп”, вона була, одначе, зовсім незалежною й свою діяльність проводила зовсім під іншими гаслами як інші групи.
З цієї причини немає її в офіційних реєстрах похідних груп, що появилися на еміграції. Мітринґа й його товариші були рішуче проти “проголошування” незалежности України; ми розкривали громадянам; що це обман, “німці проти нашої незалежности, визнають Україну лише як свій “лебенсравм”, потребують лише переходово помічників. Цю пропаґанду вели ми одночасно з роз’яснюванням сталінської національної політики, і тут Мітринґа був справжнім майстром, знання марксизму та підсовєтської історії рішало про його успіхи.
По-друге, група Мітринґи не пропагувала розколу і не вела жодної акції проти мельниківців, чим займалися інші групі, що “історики” похідних груп теж замовчують. Спроба перенесення боротьби між обома ОУН на Схід викликала серед радянської інтелігенції пригнічення, “посилювала недовір’я” до всіх “патріотів”, партій; багато людей не хотіли ангажуватися політично, бо не сприймали тих груп серйозно. Правда, положення дещо змінилося коли врешті, доволі пізновато, і поборники “незалежної України, в Новій Европі” почали ревідувати свої погляди; сотні замордованих гестапівцями націоналістів були ціною за політичне неуцтво.
Всупереч твердженням деяких емігрантів зі “східніх” теренів, наші товариші зустрічали підтримку, однозгідність і вдячність. Мені пригадується одна зустріч з учителями більшість з них учительки, на якій Мітринга мав коротенький виклад. Під час дискусії один учитель почав раптово, з. пам’яти деклямувати відповідні місця з поезій Шевченка і лише тими цитатами підтдерджував нашу тезу про російський та німецько-гітлерівський імперіялізми. Такі сцени не забуваються в житті ніколи!
Також не забудеться зустріч з “партизанами” в одному селі біля Лисянки… Селяни просили про допомогу: “У нас в гайку партизани в дійсності ті, що рятувалися від полону; прийдіть до нас і розкажіть їм, яка політична ситуація”. Разом з Мітригою був я на тій нічній зустрічі; бачив, як наші слухачі переживали його виступ, як дякували. Присутніх декілька росіян поставили “вопрос” : “А як розв’язати національну справу, ми ж не фашисти”. Всі швидко зрозуміли вияснення Мітринґиі: “Бачите, ми за те, щоб ви платили за нашу пшеницю, але не образами Сталіна; а також за те, щоб як у вас буде колись голод, то негайно посилати вам безплатно нашу пшеницю.” Просто сказано, але водночас скільки навчилися ті “партизани”, а також селяни, жінки, що цілу ніч слухали під церквою доповідь Мітринґи, наші розмови і спори
Олег Верник
