ЗАРУДНІ — козац.-старшинський, згодом — дворянський рід, що походить від Григорія Федоровича (р.н. невід. — після 1710) — миргород. полкового осавула (1688—90) та судді (1690—1708). Від його трьох синів беруть початок три гілки роду: від Івана Григоровича (р.н. невід. — до 1748), сотника Ізюмського полку, — ізюмська гілка; від Петра Григоровича, військового товариша, — лубенська гілка; від Мусія Григоровича, миргород. полкового сотника (1708, 1723—25), — миргородська гілка. До найбільш потужної — ізюмської гілки — належав Михайло Іванович (1817 — після 1880) — дійсний статський радник (1880), голова Катериносл. палати карних справ (1857—61), чл. Харків. окружного суду (1867—80). Його брат — Сергій Іванович (1821—87) — держ. діяч, таємний радник, сенатор (1869), правознавець, один із розробників судової реформи 1864 у Російській імперії, входив до складу Особливої комісії з підготовки законодавчих пропозицій щодо суд. реформи, яка була утворена при Держ. канцелярії (1861). Автор наук. праць з юриспруденції: «Судебные уставы с рассуждениями, на коих они основаны» (1866), «Гражданское уложение Итальянского королевства и русские гражданские законы» (1869), «Торговое уложение Итальянского королевства и русские торговые законы» (1870). Переклав рос. мовою один із розділів поеми «Комедія» Данте Аліг’єрі — «Пекло» — з оригінальним тлумаченням кожної пісні, перекладав також рос. поезію італ. мовою. Третій з братів — Митрофан Іванович (1834—83) — юрист, публіцист, держ. діяч, зав. законодавчим від-ням Мін-ва юстиції Рос. імперії, співробітник «Санкт-Петербургских ведомостей», автор книг «Общественный быт Англии» (1865), «Письма из Англии» (друкувалася в 1860-ті рр. в «Русском вестнике»), «Жизнь и закон» (1873). Четвертий із братів — Віктор Іванович (1828—97) — віце-адмірал, педагог, учений, автор статей з питань мор. науки, 1871—80 під час служби на Чорномор. флоті був дир. маяків, нач. гідрографічної частини та нач. Чорномор. гідрографічної експедиції. Разом із дружиною заснував у Миколаєві першу в Рос. імперії фребелівську школу (виховання дітей за системою нім. педагога Ф.Фребеля), а також Миколаїв. від-ня Імператорського т-ва садівників. Прибічник кооп. справи, фундатор кооп. т-ва в Миколаєві —  першого в Рос. імперії. Варвара Михайлівна (1857—1939) — донька Михайла Івановича — оперна співачка (сопрано) та педагог. 1882—83 — солістка Київ., 1883—93 — Тифліської опери, 1893—1924 — проф. Моск. консерваторії. Катерина Сергіївна З.-Кавос — донька Сергія Івановича — художниця, учасниця багатьох виставок кін. 19 — поч. 20 ст. З ізюмської гілки роду походив і Микола Олексійович (1853 — р. с. невід.) — орнітолог та мандрівник. Він здійснив низку експедицій по Оренбурзькому та Закаспійському краях, в Бухарському еміраті (нині тер. Узбекистану), Персії (нині Іран), Белуджистані (область в Азії; сх. ч. — в межах Пакистану, зх. — Ірану). Його статті, написані на основі матеріалів мандрівок, публікувалися в «Записках Императорской академии наук» та «Записках Императорского русского географического общества». Найбільш відомі серед них — «Орнитологическая фауна Оренбургского края» (1888), «Материалы для орнитологической фауны Северной Персии» (1891), «Птицы Восточной Персии» (1903) та ін.

За родинною легендою, заснування роду З. пов’язувалося із генеральним суддею С.Богдановичем-Зарудним, що, однак, не було підтверджено документально.

Рід внесено до 2-ї ч. Родовідних книг Полтав. і Харків. губерній.