Шилівці

Шилівці – село, яке є центром сільської ради. Розташовані Шилівці за 27 км від районного центру, за 22 км від залізничної станції Магала (та за 42 км від залізничної станції Новоселиця). В селі нараховується 1039 дворів, населення його 3018 чоловік.
Історію села Шилівці від сивої давнини до наших днів яскраво показують наявні документи і археологічні знахідки, зокрема, знаряддя праці – крем’яні сокири, ножі, скребки та інше. Є пам’ятки і пізнішого періоду – дерев’яні знаряддя праці із залізними наконечниками. Найбільше археологічних знахідок, які є доказом того, що на терито¬рії сучасних Шилівців колись знаходилось первісне поселення, виявлено на полі „Рит” та на „Заярській толоці”.
Перша документальна згадка про село датується 1652 роком. За переказами старожилів, село складалось з двох поселень: «Фундої» і «Зарвів». Нині Шилівці діляться на вісім великих частин-урочищ: Гора, Кам’янка, Долина, Фундоя, Березина, Заяр, Шлях, Поле. Кожна з великих частин має ряд кутків: Калату-ра, Зарви, Лісок, Готар та інші.
Центральна дорога ділить село навпіл – на східну і західну частини, а асфальтова¬на дорога з Хотина на Чернівці – на південну і північну.
У ІХ-Х століттях у цій місцевості жили східнослов’янські племена тиверців та бі-
лих хорватів, досить часто з’являлись орди кочівників – скіфів, гунів, готів, половців, від яких людям доводилося тікали в густі ліси, ховатись у печери. На початку Х століття ці землі увійшли до складу Київської Русі, пізніше, після її розпаду в ХІІ столітті – до складу Галиць¬кого Князівства, а згодом – до Га¬лицько-Волинської держави.
На наш край претендували польські королі, які захопили Галичину, та молдавські князі. Тому тут весь час відбували¬ся криваві сутички польських і молдавських військ.
1475 року через села нашого краю на Хотин вперше пройшла турецька армія сул¬тана Махмета ІІ. Хотинська фортеця витримала облогу. Але у 1514 році молдавський князь підкорився туркам. Турецьке панування тут тривало близько 300 років: з 1514 року по 1812 рік. 1812 року турків вигнали остаточно з Хотинщини і наш край було приєднано до Російської імперії.
У 1817 році на Хотинщині був проведений перепис населення, в якому про село Шилівці читаємо таке: „Шелеуцьі. В 1 свящ., 2 дьяч., І поном. Низш. сосл. 121 хоз., 14 вд.., 21 бурл., 9 прощ. Всего 155 м. и 14 ж. Вотчина принадлежит господам поме-щикам: каминарю Принкулу и титулярному советнику Сандулу Феодосиу; обнимает 150 ф. сенокоса, 350 ф. пахотной земли, 40 ф. сельского вьгона, 150 ф. ограждения и 200 ф. семенцов. 7 мельниц в балках и 4 сада владельческих; 5 мельниц в балках же и 43 сада поселенських. Розстояние же до села Малинцьі 1/4 в. и до Сенкоуц 4 верстьі”. Пізніше Шилівцями володів І. В. Руперт, який в 1870 р. продав село Ф. О. Рафаловичу разом із 316 залежними сім’ями.
Проходили роки, мінялись господарі, але селяни завжди залишались у феодальній за¬лежності. Впродовж 1886 року в документах фігурує той же феодал. Це, зокрема, Ф. Рафа-лович, який володів 273 десятинами землі і 1320 десятинами лісу, всього – 1593 десятин. Селянам належало 772 десятин землі, за яку феодал одержував 25 733 рублі 93 копійки.
Основним заняттям селян були землеробство, городництво і садівництво. В Ши-лівцях вирощували багато часнику на продаж, сушили сливи, які збували в центр Росії і за кордон. (Село Шилівці входило тоді до складу Грозинецької волості).
В кінці ХІХ ст. у Шилівцях вирощували багато цукрового буряку, який відправляли для переробки на Зарожанський цукровий завод, власником якого був Ф. Рафалович.
1871 року в Шилівцях було відкрито однокласне народне училище зі строком на¬вчання 3 роки.
У 1914 році розпочалась Перша світова війна. Село кілька разів переходило з рук росіян до австро-угорців і навпаки. Село спустошувалось, селяни зазнавали знущань, грабежів, розорення. Особливо потерпіли Шилівці у 1916 році, коли у селі стояв пози¬ційний фронт. Чоловіки-шилівчани у складі російської армії теж брали участь у війні. В селі було 737 господарств.
У листопаді 1918 року село захопили румунські окупанти. Їхнє панування протягом 22 років залишило в історії села страшну чорну сторінку, яка зафіксувала тотальну заборону
рідної мови, жорстокі покарання, знищення всього українського.
28 червня 1940 року Хотинщину було звільнено від румунських окупантів і при¬єднано до УРСР. В Шилівцях створили сільську раду, земе¬льний комітет. Головою сільсь¬кої ради на сільському сході був обраний П. Ф. Горченко, секретарем – В. І. Яковець.

У 1941 році почалась війна, і вже в липні цього ж року до села повер¬нулися румунські окупанти. Їх пану¬вання тривало до кінця березня 1944 року. З вигнанням фашистських оку¬пантів з Хотинщини для шилівчан почався новий етап у розвитку села. До лав Червоної Армії з Шилівець було мобілізовано майже всіх чоло¬віків. Не повернулося з доріг війни 145 шилівчан. Посильну допомогу фронту надавало мирне населення. Шилівчани зібрали 66 тисяч карбованців для будівництва танка „Шилівський селянин” і передали його замість підбитого при звільненні міста Чернівці танка Нікітіна в частину Двічі Героя Радянського Союзу гвардії-полковника Бойка. Коли шилівчани одержали телеграму – подяку від Голов¬нокомандувача, то у відповідь на неї зібрали ще 10 тисяч карбованців.
9 липня 1947 року в Шилівцях було організоване колективне господарство ім. Лені¬на, головою якого обрали П. Ф. Горченка. В березні 1948 року був організований другий колгосп ім. Свердлова (голова В. П. Лінковський). 1951 року ці колгоспи об’єдналися в один колгосп – ім. Суворова. У цьому ж році почалось будівництво нового типового приміщення середньої школи. Перший випуск відбувся в 1954 році.
В 1959 році шилівський колгосп об’єднався з колгоспом „Червоний партизан” села Бочківців. В колгоспі діяла комсомольсько-молодіжна ланка, члени якої працювали, одночасно навчаючись у вузах. Здобувши професію, вони залишались працюва¬ти в різних галузях народного госпо-дарства. Керівник ланки Люба Молдо¬ван (нині Молдован Любов Василівна), доктор економічних наук, генеральний директор Центру аграрних реформ.

В селі є загальноосвітня школа І -ІІІ ступенів, будинок культури, філія районної централізованої бібліотеч¬ної системи, православна церква, яка побудована в 1905 році замість першої дерев’яної церкви, збудованої в Ши-лівцях у 1767 році.
Шилівчани, одержавши землю у приватну власність, стали справжніми господарями землі. В селі діє 10 фермерських гос-подарств, серед яких найбільше знаходиться у власності знаного в Україні фермера, го¬лови Асоціації садівників Буковини А. Г. Чорного, чиє господарство займається однією з провідних аграрних галузей нашого краю – садівництвом.
Багато робить для рідного села та його жителів приватний підприємець М. М. Мель-ничук – власник млина, пекарні, магазину продовольчих товарів. Встановив для одно¬сельців пільгові ціни на хліб, в разі потреби допомагає малозабезпеченим селянам безко¬штовними транспортними перевезеннями та продовольчими товарами, періодично надає матеріальну допомогу дітям-інвалідам з інтернату села Магала Новоселицького району.
Приватний підприємець С. М. Падурян, який займається виготовленням буді¬вельних матеріалів, (зокрема – піноблоку) надає допомогу транспортом та будматері¬алами малозабезпеченим жителям села. Він є і власником фермерського господарства садівничого напрямку.
Працює в селі художня майстерня „Свічар” (власник Б. І. Гушилик), яка робить на замовлення картини, ікони і, навіть, гобелени.

Мельничук М. М. є і дирек¬тором комунального підприєм¬ства „Шилівчанка”, яке займа¬ється видобуванням каменю, піску, воно надає населенню транспортні послуги.
Цінністю села є і лісові ма¬сиви площею 1000 га, які скла-даються в основному з букових порід, а також заповідник по від¬годівлі диких кабанів.
Багато уродженців села, здобувши вищу освіту, ста¬ли видатними людьми. Один з них – Б. М. Боднар – завідуючийкафедрою дитячої хірургії, ЛОР-хвороб та стоматології Буковинського державного ме¬дичного університету, доктор медичних наук, професор, перший лауреат обласної премії ім. В. Залозецького, заслужений лікар України, ди¬тячий хірург вищої категорії, член редколегії фахового видання «Клінічна анатомія та опера¬тивна хірургія». Він – перший почесний грома¬дянин Хотинського району.
Ще одна, знана в селі людина – Сергій Олександрович Паращук, письменник, автор книг „Квітки з кореня” (1999 р.), „Зелень ці¬люща” (2000 р.), „Краплини серця” (2003 р.), „Суть вогню” (2005 р.), „Золоті слова” (2008 р.). З повагою ставляться жителі села до своїх од¬носельців – Заслуженого енергетика України Івана Максимовича Мельничука та Заслуженого вчителя України, вчителя-методиста української мови, літе-ратури та українознавства, заступника директора з навчально-виховної роботи Шиловецької ЗОШ І-ІІІ ступенів – Галини Петрівни Числаш.
Гарне село, гарні люди, тому, певно, любить його Господь. Інакше, як пояснити факт виникнення на сті¬ні сільського будинку культури богоявлення?
Щоб подивитись на диво – образ Ісуса Христа та Божої Матері з немовлям, люди їдуть з різних ку¬точків України, Росії, Італії. В селі навіть організовано екскурсії до ставшої знаменитою стіни.