МУЗИЧНЕ ТОВАРИСТВО ІМЕНІ М.ЛЕОНТОВИЧА — перша укр. культ. громад. орг-ція, що була визнана рад. урядом. Т-во виникло як реакція на наглу смерть М.Леонтовича в січні 1921, що спонукало духовно близьких людей до єднання задля розбудови укр. відродження. 1 лютого 1921 на велелюдному зібранні діячів к-ри, викладачів і студентів у приміщенні Київ. музично-драм. ін-ту ім. М.Лисенка (див. Музично-драматична школа імені М.Лисенка), зініційованому композитором К.Стеценком, був створений К-т пам’яті М.Леонтовича. До к-ту ввійшли: композитор П.Козицький, фольклористи К.Квітка і Д.Ревуцький, режисер Л.Курбас, актор І.Садовський, поети П.Тичина і В.Поліщук, диригенти Я.Степовий, М.Вериківський, Б.Лятошинський, Г.Верьовка та ін. Головою обраний художник-символіст, поет і мистецтвознавець Ю.Михайлів, секретарем — журналіст О.Чапківський. Упродовж року діяльність к-ту була спрямована переважно на легалізацію. 26 лютого 1922 в Харкові колегією Головполітосвіти було затверджене положення про к-т, надано грошову субсидію і перейменовано його на «Музичне товариство імені М.Леонтовича». Т-во мало своєю метою піднесення і розвиток муз. к-ри в Україні. Знаходилося в колиш. будинку Музично-драм. школи ім. М.Лисенка по вул. Ярославів Вал, 15. 1 квітня 1922 на зборах колективу офіційно було прийнято нову назву і положення, обрано правління — Ю.Михайлів (голова), П.Козицький (заст. голови), О.Чапківський (секретар). Невдовзі запрацювали секції: етногр., пед., орг., видавнича та техніко-будівнича, композиторська, хорова, перекладацька; зорганізувалися навч. студії і школи, вокально-інструментальні квартети, започатковані прилюдні муз. бесіди-«вівторки», на яких виступали провідні митці та вчені-мистецтвознавці, відбувалися концерти відомих виконавців. 1923 т-во почало випуск ж. «Музика» (редактор М.Грінченко). 1925 головою т-ва став М.Вериківський, секретарем — М.Грінченко; П.Козицький, що на той час переїхав до Харкова, очолив Харків. осередок. 1926 на базі т-ва розпочала діяти Асоціація сучасної молоді — знаменита АСМ, яку утворили композитори Б.Лятошинський, Л.Ревуцький, М.Вериківський, Ф.Надененко, М.Радзієвський та ін. 1927 т-во успішно провело всеукр. муз. конкурс (1-шу премію одержали Л.Ревуцький за симфонію № 2 та Б.Лятошинський за Увертюру на чотири укр. теми, 2-гу — В.Золотарьов за Увертюру на укр. теми та Увертюру-фантазію; 3-тю — П.Козицький за хоровий диптих «Дивний флот» та Л.Лісовський за кантату «Слава Україні»); цього ж року члени т-ва, попри всі закиди в націоналізмі, організували укр. експозицію на Міжнар. виставці у Франкфурті-на-Майні (Німеччина), де було представлено 391 експонат (муз. інструменти, нотні видання, макети сцен з оперних постановок, програмки та афіші тощо); з доповіддю про стан і напрями розвитку вітчизн. музики виступив П.Козицький, потім укр. співаки дали концерт.

У роки розквіту своєї діяльності т-во об’єднувало понад 200 індивідуальних членів практично з усіх областей України, зорганізувало філії в Харкові, Одесі, Житомирі, Вінниці, Полтаві, Дніпропетровську, Миколаєві, Чернігові, Черкасах та ін. містах, зареєструвало 1014 місц. муз. орг-цій (347 селянських, 211 робітничих, 367 шкільних хорів, 82 оркестри, 7 професійних хорів). Важливою складовою роботи була підтримка творчих зв’язків з діячами к-ри Західної України. Від 1923 аж до січня 1928, тобто по останній місяць існування, т-во проводило в Києві, Харкові та Одесі т. зв. Галицькі муз. вечори, де звучали твори С.Людкевича, Вас.Барвінського, О.Нижанківського, Ф.Колесси та ін. Через них передавалися на захід ноти та книжки, які видавало т-во.

На поч. 1926 група композиторів — членів Харків. філії — демонстративно виступила зі звинуваченням т-ва в «проведенні української націоналістичної лінії і відхиленні від завдань революційного пролетарського мистецтва». Очевидно, на той момент власті вже вирішили ліквідувати цей осередок укр. мистецького життя. З жовтня 1926 президію т-ва переводять до Харкова під нагляд Наркомосу УСРР. У січні 1928 т-во було ліквідоване, наступного місяця замість нього було утворене Всеукраїнське товариство революційних музикантів.