крізь пустелю не перейду
в ній вросту
і колючкою стану для
захисту
і мовчанням своїм нап’юсь
спрагла ж бо

у латентність переведу

ходить сон коло вікон
і голосить під ними
прокидайтеся діти
а діти мовчать

2016

Знову у пущу далеку
линуть крізь ночі і дні
парами – білі лелеки,
і чорногузи – одні.

Ночі і дні – епізоди.
А у еліти – літа.
Перелітає за воду

Гірка печаль у кожнім слові –
Це знак біди.
На цьому острові любові
Навкруг – води!

А материк за небокраєм,
Рятунок – там!
Слова і сльози я ковтаю

Із сумлінням прожити непросто:
Розкуйовджує плани і снива.
Обіцяла весніти о шостій,
А внизу осінь-яв метушлива.

Жолудяно... Дешеві горіхи.
Поприбирані парки, шатерця.
Інспектує стозуба зловтіха,

Земля під ногами—хмара,
Світло—як білий шовк,
Речі навколо—пара,
Форм видозмінний полк.
Печерний вогонь незгасний,
Спектри і вітражі.
Світе мій дивний, здрастуй,
Хто я тепер?—скажи.

Вже сніг насипався на коси,
Не тане білий – сивина…
Життя змолочені покоси,
В коморі збіжжя. Давнина

В житті усьому проглядає,
Кухвайка тепла застара...
Роса під ранок випадає

Для когось поезія – неконтрольований потік підсвідомості, для когось – політ фантазії, непередбачувані ігри розуму, ще для когось – гримуча суміш логіки і натхнення… Найчастіше чуємо, що поезія – це стан душі… Та, мабуть, не помилюсь, зазначивши, що п

І приходить Іуда, кожен раз, як Месія,
і приносить Надію в рамці праведних слів,
уповзає в доВіру за канонами Змія
і Любов, Божу ласку, обертає у Гнів…

12.11.2016

Кажуть, японці у компаніях люблять розповідати старі анекдоти і звично сміятися з них. Отак і ми з нею. Вже багато років ми говоримо про одне і те ж, традиційно втішаємо одна одну і взаємно підтримуємо надії. Кожного разу вона розповідає мені про черго

і насіявся туман на очах постави…
відгукнувся півник живо своїм співом
і зависла благодать-та понад ставом
у маленькому селі від траси зліва…
а яка ж там осінь - самотності потреба?!
осторонь ржетлійший світ гризе конкретно
все, що лізе вгору… щоби

«Зоремо, засіємо зерном, закосичимо…» Любов Сердунич. «Зайдам – зась!». Поезії. Проза – Хмельницький: ФОП Цюпак А. А., 2015. – 80 с.. «Дивись вперед навіть тоді, мій сину, // Коли уже зневірився народ…» // («Твердіше крок!»). Саме отак, з вірою, яка нет

А першим було Слово. І Слово було Богом,
яке шанували і цінували,
аж до поклоніння, себто обожнювання.

Бо Слово, народжене древом,
І вигріте Сонцем-Ярилом,
І висвячене самим Небом,
І виболене із п

У час вже наш, після совкових гноблень,
Була така нагода дати «Зась!»!..
Найбільшою бідою був Чорнобиль –
На сході ж тихо дозрівав ДамбаSS.

І рідна мова раною ятрилась:
Враг знає, з чого розпочати ціль.
За неї полягло вже нас не триста,

її малював
рікою зі світла
невинні слова
літали на мітлах

і кутики губ
не сум роздягали
тремтіли від згуб

Матiоловий запах на вечiрнє повiтря лягає.
А по ньому поверх пташка тугу свою сповива, -
Може ти прилетіла, прилетіла до мене, матусю,
Може пiсню твою зараз чую в своєму саду…

Де ти, мамо?.. Далеко водить душу твою синє небо…
Бачиш – внуки уже на