За перше десятиліття незалежності України в нашій державі зміцнилось і розквітнуло таке явище, як клановий олігархат. Перше накопичення шаленого капіталу далеко не завжди чесними способами стимулювало появу спочатку «малинових піджаків», а згодом бізнес-імперій. Останні фактично легалізовували і згаданий капітал, і його власників. Проте саме справжніх власників у країні було досить небагато. З одного боку «червоні директори», з другого — бандити. Клановий олігархат заважав появі середнього класу, який мав діяти за принципом конкурентності, а отже, прогресу. Сама ж конкуренція апріорі суперечить сутності олігархії, де одному власнику належать інколи сотні підприємств і заводів.
Безумовно, капітал олігархів почав формувати владу під себе через створення кишенькових політичних проектів, підкупу держпосадовців тощо. Політичні технології, які, по суті, були злочинними маніпуляціями, розбестили середовище, яке мало б стали ядром громадянського суспільства. Фактично Україна імітувала державність, яка вибудовувалась за лекалами інтересів конкретних осіб. Та все ж таки зародки середнього бізнесу почали з’являтися наприкінці 90-х, особливо після введення спрощеної системи оподаткування. Фактично ті, що вчора віддавали відсоток рекетирам на ринку, тепер могли більш-менш прогнозувати свої перспективи. В умовах тотальної економічної кризи такий крок був рятівним. Безумовно, це були не просто активні, а й самостійно мислячі фігури, які почали проявляти себе і в політичній сфері.
Саме тоді наприкінці жовтня 1997 року з’явилась партія «Реформи і порядок» на чолі з Сергієм Соболєвим, яка позиціонувала себе представником середнього класу. Більш того, відносячи себе до прибічників правоцентристського демократичного напряму, її партійці виступили противниками «кланово-олігархічного капіталізму». Стрижнем партії стали помітні особистості, які перебували на посадах різного рівня — Віктор Пинзеник, Володимир Бондаренко, Володимир Філенко, Олександр Ємець, Сергій Терьохін, Михайло Поживанов, Олесь Доній, Микола Томенко та інші.
Окрім того, «Реформи і порядок» чітко виступали проти комуністів. Останні, до речі, де-факто були реінкарновані саме під вибори 1999 року, де їм відводили роль пугала — «червоної загрози». Саме «Реформи і порядок» виступила проти так званої «багатовекторності», яку сповідував тодішній президент Леонід Кучма. Вірність їхньої позиції підтвердила історія. Багатовекторність зрештою призвела до того, що в час нападу РФ на Україну ми опинились без «ковпака» системи євроатлантичної безпеки.
Символічно, але партія «Реформи і порядок» перестала існувати саме перед початком Майдану і війною. Як написав її колишній член Володимир Горбач на своїй сторінці в Facebook: «Партія середнього класу дуже заважала б тодішньому українському олігархату, який усе контролював. Загроза для них полягала в тому, що в партію йшли самодостатні люди, які могли обійтися без олігархічних внесків. Тому й злили...». Та у суспільства залишилось питання: хто злив?
«РОЗВАЛ ПАРТІЇ «РЕФОРМИ І ПОРЯДОК» ГОВОРИТЬ ПРО ПЕРЕМОГУ ОЛІГАРХАТУ НАД СЕРЕДНІМ БІЗНЕСОМ»
Олесь ДОНIЙ, колишній член партії «Реформи і порядок», громадський активіст, народний депутат VI і VII скликань:
— Я брав участь у проекті партії «Реформи і порядок» на початковій його стадії. Тоді я очолював об’єднання «Молода Україна», і ми були одним зі складових середовища, яке, на жаль, із самого початку не змогло об’єднатися. Тоді вже намітився розкол на утворення «Вперед, Україно!» і безпосередньо партію «Реформи і порядок». Хоча перед тим півроку обговорювали спільні дії. Але на самому початку ця сила була найбільш прогресивна і продуктивна. Проте було відчутно, що з цією силою тривала системна боротьба, в тому числі і засобами засилання агентури, яка розсварювала партію зсередини. Також вона зрештою позбавлялася перспективних лідерів. Ця тенденція була досить помітна, адже така сила була не вигідна жодній владі. А влада в Україні весь цей час була і є представником кланового олігархату, проти якого вели боротьбу «Реформи і порядок». Ця партія за інерцією набирала вагу і політичний вплив, але їй всіляко шкодили досить нечесними способами. Окрім того, середній клас, на який спиралась «Реформи і порядок», цілеспрямовано владою розмивався. Це означало відсутність власних економічних ресурсів для забезпечення організаційних і кадрових завдань, в умовах, коли інші партії фінансуються конкретними кланами. Це показово, адже влада будь-які політичні проекти намагається або приручити, або ліквідувати, дискредитуючи їх та розсварюючи. Можна сказати, що факт того, що «Реформи і порядок» перестали існувати, говорить про перемогу олігархату над середнім бізнесом на цьому історичному етапі.
«НАША ПАРТІЯ БУЛА В ПОСЛІДОВНІЙ І СИСТЕМНІЙ ОПОЗИЦІЇ ДО РЕЖИМУ КУЧМИ»
Сергій СОБОЛЄВ, народний депутат, заступник голови фракції «Батьківщина»:
— Партія «Реформи і порядок» була створена на базі позафракційних депутатів, які представляли майже 20 регіонів України. На той час це був один із небагатьох партійних проектів, де голосування за партію було дуже рівномірним. Львів, Запоріжжя, Маріуполь — це три начебто полярні міста, але при цьому вони давали можливість об’єднати всю Україну, а не мати роз’єднані регіональні проекти. Переконаний, що те, що зробила спочатку група «Реформи і порядок», а потім і партія, увійде в історію, тому що ми дійсно були дуже чіткою рушійною силою.
На жаль, запит на такі проекти був дуже невеликий. Загалу подобались проекти більше лідерські та ті, які фінансувались великими грошима олігархату, який на той час дуже активно займався приватизацією. Відповідно те, що відбулося далі, було природним, хоч і прикрим процесом. Наша партія була в послідовній і системній опозиції до режиму Кучми. Ми не боялися заявляти свою чітку позицію. В системі, як я її називаю, дрібнопартійності, а не багатопартійності, почалось укрупнення і пошук споріднених сил. Ми тоді знайшли себе в команді «Батьківщини». Переговори з цією силою відбувалися майже два роки. Перед цим у нас був досить невдалий досвід роботи в «Нашій Україні», де так само спроба об’єднатися декільком партіям завершилась тим, що ця структура була взята фактично під тотальний контроль олігархів. Тим не менш, попри те, що колишні соратники партії «Реформи і порядок» нині перебувають у різних проектах, вони голосують майже однаково і по цей час. Це доводить, що ідея такої партії була дуже правильна.
«В ПРП ПРАВИЛЬНІ ІДЕЇ НЕ ЗАВЖДИ ВИКОНУВАЛИ ПРАВИЛЬНІ ЛЮДИ»
Михайло ПОЖИВАНОВ, народний депутат України II, IV, V та VI скликань:
— Вважаю, що в тому, що проект партії «Реформи і порядок» зрештою зник із політичного виднокола, були, перш за все, особисті причини. Цим, безумовно, скористався клановий олігархат, одним із головних представників якого був Леонід Кучма, проти якого ця партія була покликана боротись. На жаль, правильні ідеї не завжди виконували правильні люди. Була в цій партії частина людей, яка завжди хотіла бути при владі та вирішувати якісь бізнесові питання, що не можливо було здійснювати без колаборації з олігархами. Ці люди хотіли бути лідерами партій, фракцій, були і внутрішні конфлікти. Зрештою члени ПРП розійшлись в інші партійні проекти. А після того, як вийшов Віктор Пинзеник, почався основний розпад партії. Були випадки, коли певні члени партії чітко заявляли про свою позицію і йшли супротив режиму Кучми, але партія в цілому не ставала на їхній захист. Відповідно, коли ці люди вимушені були самі шукати захист, то їм доводилось домовлятись із тими, з ким не слід було цього робити. Вважаю, що команда мала рятувати своїх членів, тим більше враховуючи, які амбітні цілі були поставлені. Але звертаю увагу на те, що ті люди, які цю партію утворювали в 1997 році, є найкращим потенціалом країни і сьогодні. На жаль, той же Ігор Гринів був просто політтехнологом, і для нього ідея боротьби проти олігархату і відстоювання позицій середнього бізнесу були лише елементами технологій, а не сенсом. Йому було байдуже — на кого працювати. Він за цей час попрацював у багатьох штабах. А ось коли Олександр Жир увійшов у дуже жорсткий бій з Кучмою, то на його захист ніхто не став.
«ЧЕСНОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ПРОЕКТУ В УМОВАХ ОЛІГАРХАТУ, І В 90-х, І ЗАРАЗ ВИЖИТИ СКЛАДНО»
Володимир ФIЛЕНКО, народний депутат I, III, IV та VI скликань::
— Досвід розпаду партії «Реформи і порядок», на жаль, засвідчує, що в даному випадку клановий олігархат переміг політиків, які були покликані представляти середній клас. Той самий клас, який і є рушійною силою економіки. Зрештою, те саме сталось і з іншими політичними проектами. Політика є віддзеркаленням економіки, а в економіці у нас панівне становище зайняв саме олігархат з часів Леоніда Кучми. Потім цей олігархат створив свої керовані політичні проекти, у яких є досить засобів для розкрутки. ПРП орієнтувались на середній клас і у них не було достатньо ресурсів для системної і масштабної розбудови своєї партійної структури. Не було достатнього ресурсу для піару, не було належного доступу до ЗМІ, не було коштів на організаційно-партійне будівництво. Вважаю, що ПРП було підірвано не стільки зсередини, скільки зовні. Основним фактором був все ж таки зовнішній фактор, тобто клановий олігархат, який створював такі умови, щоб ні ПРП, ні подібна до неї партія не могла вижити. Виходить так, що чесному політичному проекту в цих умовах і тоді, і зараз вижити складно. На жаль, я не бачу й зараз ніяких подібних політичних партій, які могли б свої щирі ідеї реалізувати в парламенті. Українці голосують за тих, кого знають, а знають вони тих, кого розкручують олігархи. У нас немає досвіду створення масових народних партій. Навіть ті сили, які прийшли на хвилі Майдану, зрештою не виправдали себе. Гадаю, що їхньою ключовою помилкою є те, що ці партії, які прийшли з громадського сектору, одразу не об’єдналися в парламенті. Вони могли хоча б створити об’єднання на кшталт «Народної ради», яка була в першому скликанні.
